Африка – континент конфліктів

В останні десятиліття за Африкою міцно утвердилася репутація самого конфліктонебезпечній регіону нашої планети. Тому її все частіше стали іменувати континентом конфліктів, або, більш образно, киплячим континентом. Дійсно, за півстоліття, що минули з часу початку краху колоніальної системи, в Африці сталося 186 державних переворотів, 26 великомасштабних воєн і незліченна кількість різного роду конфліктів меншого масштабу. У цих війнах і конфліктах загинуло не менше 7 млн осіб, а загальний матеріальний збиток від них склав 250 млрд дол Протягом багатьох років і навіть десятиліть больовими точками на континенті залишалися Ангола, Сомалі, Судан, Заїр (нині Демократична Республіка Конго), Руанда , Бурунді, Ліберія, Нігерія, Ефіопія, Мозамбік, Західна Сахара, Уганда, Чад, Мавританія, деякі інші країни. При цьому, на думку Генерального секретаря ООН Кофі Анана, Африка являє собою єдиний район світу, де число конфліктів рік від року не тільки не зменшується, але навіть зростає.
Виникнення такої конфліктонебезпечній ситуації в Африці пояснюють цілим комплексом причин етнічного, конфесійного, політичного і геополітичного, соціально-економічного характеру. При цьому іноді ці причини поділяють на зовнішні і внутрішні (міждержавні та внутрішньодержавні), хоча чітку грань між ними провести, напевно, не так просто.

Все ж видається, що в основі більшості конфліктів лежать причини етнічного характеру. Це пояснюється тим, що етнічний склад населення Африки відрізняється великою складністю. Етнографи виділяють на цьому континенті 300-500 народів (етносів). Станом на другу половину 1980-х рр.. чисельність 11 з них перевищує 10 млн осіб, а 111 – 1 млн осіб (понад 4/5 усього населення), але інша частина представлена ??переважно дрібними етнічними утвореннями. Як правило, великі багатомільйонні народи вже склалися в нації, а деякі нечисленні ще зберігають архаїчні форми соціальних відносин.

Великий вплив на історію формування етнічного складу населення Африки надали масові міграційні рухи (у першу чергу переселення арабів до Північної Африки в VII-XI ст.). Те ж можна сказати про стародавніх і середньовічних державах Африки – таких, як Гана, Малі, Бенін, Сонгай, Конго, Мономотапа, Імеріна та інші, в яких відбувалася вже консолідація споріднених племен в народності. Однак цей природний процес був порушений спочатку работоргівлею, яка призвела до обезлюднення величезних територій, а потім колоніальним розділом Африки, призвів до того, що розбіжність політичних та етнічних кордонів стало швидше правилом, ніж винятком. При цьому племінна роздробленість, етнічні та релігійні протиріччя нерідко штучно розпалилися і підтримувалися.

Після завоювання африканськими країнами політичної незалежності в їх етнокультурному розвитку настав новий етап. Помітно активізувалися процеси етнічного об’єднання – асиміляція, консолідація, міжетнічна інтеграція, відбувається зближення не тільки споріднених народів, а й народів, різних за мовою, культурою і рівнем соціально-економічного розвитку. Незважаючи на зберігається у багатьох країнах крайню етнічну строкатість, африканці все частіше називають себе не з тієї чи іншої етнічної спільності, а за назвою своєї держави – ??Нігерією, конголезцями, гвінейцям, ганцями, малійцями, камерунцями і т. п. Сильний вплив на процеси етнічного об’єднання надає урбанізація, оскільки саме міська середу відкриває найбільший простір для міжетнічних зв’язків.

Поряд з цим тривають і процеси етнічного поділу, племінного сепаратизму. Особливо ускладнює міжетнічні відносини в Африці дістався їй у спадок від минулого невідповідність політичних і етнічних кордонів, в результаті якого багато великих етноси виявилися роздробленими на дрібні частини. В. А. Колосов у своїй книзі про політичну географії наводить дані про те, що нині різного роду територіальні суперечки в Африці стосуються приблизно 20% всієї території континенту. До того ж 40% всієї протяжності державних кордонів тут взагалі не демарковані; 44% їх проведені по паралелях і меридіанах, 30% – по дугоподібним і кривих лініях і лише 26% – з природничих рубежів, почасти збігається з етнічними. Якоюсь мірою до спадщини колоніалізму можна віднести і те, що досі в 17 країнах Африки офіційною мовою вважається французька, в 11 – англійська, а ще в багатьох країнах вони поєднуються з місцевими мовами.

В результаті етнічний фактор в Африці сильно впливає на всю її політичне і суспільне життя, знаходить широке відображення в кланової системі і в настільки характерному для Чорної Африки явищі, як трайбалізм (від англ. Tribe – плем’я). Так називають міжплемінні протиріччя і ворожнечу, витоки яких сягають епосі родоплемінних відносин. Потім трайбалізм отримав розвиток в епоху перетворення Африки в колоніальний материк. І нині в умовах етнічного калейдоскопа і постійної міжетнічної боротьби за владу він зберігає свій негативний вплив на суспільні процеси, сприяючи консервації національно-племінної відособленості.
Чимале значення мають і причини релігійного характеру. Адже в Африці дві світові релігії – іслам (2/5 всіх віруючих) і християнство (1/5) – у багатьох районах химерно переплітаються з різноманітними місцевими релігіями. Все це, особливо з урахуванням посилився останнім часом у світі ісламського фундаменталізму та екстремізму, ще більш загострює виникають конфлікти, перетворюючи деякі з них в етноконфесійні.

Нарешті, не можна не враховувати і того, що ці конфлікти відбуваються на тлі крайньої соціально-економічної відсталості більшості країн Тропічної Африки, переважання в них бідного і найбіднішого населення, дефіциту фінансових і матеріальних ресурсів, величезного зовнішнього боргу. Все це також загострює міжетнічні конфлікти і боротьбу за владу. Хоча нині в основі більшості конфліктів лежать внутрішні фактори, потрібно пам’ятати і про те, що ще в порівняно недавній період з ними поєднувався фактор протиборства двох світових систем.

Негативні наслідки такої вибухонебезпечної конфліктної ситуації теж досить різноманітні. Вона збільшує політичну нестабільність у багатьох африканських країнах, провокує часті військові заколоти і державні перевороти, посилює сепаратистські настрої. Одним з абсолютно конкретних проявів такої підвищеної конфліктності можна вважати зростання чисельності біженців та переміщених осіб. У середині 1990-х рр.. в Африці налічувалося 7 млн ??біженців і 20 млн переміщених осіб, а за іншими даними, навіть більше.

Перейдемо тепер безпосередньо до географії конфліктів в Африці.
У Північній Африці в цілому їх значно менше, оскільки вона відрізняється набагато більшим етнічним єдністю. Народи цій частині континенту говорять арабською мовою, який вже послужив основою для консолідації таких великих націй, як єгиптяни, тунісці, алжирці, марокканці, лівійці. Те ж відноситься і до релігійного складу населення Північної Африки, де фактично єдиною релігією був і залишається іслам. Але, незважаючи на це, конфліктні ситуації мають місце і тут.

В якості головного вогнища тривалих збройних конфліктів можна навести С у д а н, де існують два конфліктних району, що виникли переважно на етноконфесійної основі. Перший з них – Південний Судан, де визвольна армія місцевого негроїдного населення вже давно веде боротьбу за незалежність з націоналістично налаштованими арабськими ісламськими фундаменталістами, що перебувають при владі в цій країні. Другий конфліктний район виник в 2003 р. в районі Дарфур на заході країни. Цей район населяють різні народності, але в принципі їх можна об’єднати у дві групи – чорношкірих африканців-хліборобів і арабських племен, що займаються скотарством. Ці дві групи вже давно ведуть між собою боротьбу за земельні і водні ресурси, до яких нещодавно додалася боротьба за доходи від відкритих тут великих запасів нафти. Центральний уряд в Хартумі, спираючись на озброєні арабські загони в Дарфурі, почало проводити етнічні чистки, що призвели до чималих людських втрат і змусили більше 1 млн місцевих жителів шукати притулку в сусідньому Чаді. Все це призвело до серйозного гуманітарної кризи. Незважаючи на втручання Ради Безпеки ООН, Євросоюзу, Африканського союзу, конфлікт в Дарфурі поки не подолана. Як приклад внутрішньополітичних конфліктів можна привести терористичну діяльність ісламських екстремістів в Алжирі та Єгипті проти світських форм державності. А прикладом гострого зовнішньополітичного конфлікту може служити ситуація навколо Сахарський Арабської Демократичної Республіки, про яку вже йшлося.

Але все ж епіцентр конфліктних ситуацій знаходиться в Чорній Африці, тобто Африці, розташованої на південь від Сахари.
Почнемо з Західної Африки – субрегіону, який не тільки включає в себе найбільшу кількість незалежних держав, але і відрізняється найбільшою етнічною строкатістю. Тут живуть переважно народи нігеро-кордофанськой сім’ї, в тому числі такі великі, як йоруба, фульбе, моси, ашанти, волоф, бам-бару, Малинці. Але при розділі Західної Африки європейськими колонізаторами фактично всі вони виявилися розділеними між окремими володіннями Франції і Великобританії. Після краху колоніальної системи ці межі були успадковані звільнилися країнами.

ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Айсберги: цікаві факти