Лейденська банку – історія відкриття

Лейденська банку, прототип сучасних конденсаторів, була відкрита майже одночасно в Померанії (територія сучасної Польщі і частково Німеччини) і в Голландії. У Помероніі священик Евальд Георг фон Клейст у вільний від служби час проводив досліди з малопотужної електрофорної машиною, виготовленої з гутаперчевого кулі.

Одного разу, восени, а саме 11 жовтня 1745 року його вирішив зарядити від машини цвях. Помістивши цвях в пляшку з під мікстури, він став заряджати його, тримаючи пляшечку в руці.

Вирішивши потім витягти цвях, Клейст отримав сильний удар струмом. Після цього він вирішив ускладнити досліди, наповнивши пляшечку спиртом, потім ртуттю, від чого удари посилилися. Переконавшись в стійкості вироблених ефектів, він записав подробиці експериментів і відправив лист протодиякону в Данциг.

Протодиякон був близько знайомий з бургомістром Даніелем Гралат з товариства дослідників природи Данцига. Голова Гралат виготовив батарею з великих бутлів з водою, застосувавши в якості зовнішньої обкладки фольгу, і випробував її на нещасних підлеглих.

Майже в цей же час в Голландії, на початку 1746 року син заможного городянина, студент Лейденського університету Кунеус, вирішив заради забави наповнити електричної рідиною банку з водою.

Зануривши металеву ланцюжок в банку, він приєднав її до кондуктора електростатичного машини, і почав заряджати, потім він вирішив витягнути ланцюжок з банки, і отримав сильний удар, від якого мало не загинув, про що і дізнався професор університету Пітер Ван Мушенбрук.

Мушенбрук повторив досвід Кунеус і був вражений силою електричного удару, після чого написав, що не погодився б на повторний експеримент навіть за французьку корону. Досвід Мушенбрук справив фурор і слава цього експерименту рознеслася широко по Франції.

Жан Антуан Нулі, французький абат, член Паризької академії наук, фізик експериментатор, продемонстрував королю розряд лейденської банки на ланцюжок зі ста вісімдесяти гвардійців, які трималися за руки. Під час розряду вони всі разом закричали і підстрибнули, приводячи тим самим у захват короля.

Вільям Ватсон, хранитель кабінету фізики Наукового Лондонського Королівського товариства, з’ясував, що банку тим сильніше заряджається, чим краще з’єднана з землею її зовнішня поверхня.

Доктор Бевіс, лікар з Лондона, забезпечив зовнішню поверхню банки фольгою, завдяки чому електрику відводилося від усієї її поверхні, якщо навіть з землею з’єднувалася дотиком руки або іншим способом тільки одна її точка.

Він покрив фольгою і внутрішню поверхню банки, прикріпив до нижнього кінця металевої палички маленьку металеву ланцюжок, яка сягнула дна банки. Так рідина стала зайвою і банку отримала той самий пристрій, головні риси якого і зберегла до сьогоднішнього дня. Внутрішня і зовнішня обкладання з фольги – обидві не доходить до горлечка банки.

Посилання на основну публікацію