Енергія вакууму

Поява останнім часом генераторів енергії, здатних добувати енергію нібито з “ефіру”, викликає масу питань. Наприклад, як це можливо і яка фізика цих процесів? Кажуть, що головну роль грає тут енергія вакууму. А, справді, чим заповнений простір в атомі між ядром і електронами? Нічим, порожнечею ?! Мовою науки це “ніщо” називають фізичним вакуумом. При розпаді атома вивільняється певна кількість енергії. Тоді яка енергія цього вакууму?

Розглянемо близьку модель фізичного вакууму – космічний вакуум. З далей космосу, поширюючись в космічному вакуумі, до нас приходить світло зірок. Але хіба можуть світлові хвилі рухатися через ніщо? Для поширення хвиль потрібна якась матеріальне середовище, переносник коливань. Значить, не дивлячись на відсутність речовини, вакуум все-таки не абсолютно порожній ?!

У другій половині 17 століття голландський вчений Християн Гюйгенс висловив ідею, що світовий простір пронизане “ефіром” – особливої ​​матерією, невагомою та прозорою. Ця матерія і є носієм світлових хвиль і всіх типів електромагнітних полів. “Ефір” всюдисущий, безмежний і проникний.

Але коли з’явилася теорія Ейнштейна, увагу фізиків переключилася на засвоєння властивостей світового простору-часу і багато швидко забули про “ефірі”, але не Ейнштейн. Його теорія добре пояснювала геометричну структуру світового простору. Але сказати, з якого матеріалу збудовано цю грандіозну будівлю, вона не могла.

По-новому поглянути на вакуум зумів в 1931 році англійський фізик Поль Дірак. Вирішуючи задачу про рух одиночного електрона в просторі, вільному від будь-яких інших частинок, полів і сил, він отримав для енергії електрона два значення – позитивне і негативне. З позитивною енергією було все ясно, але що означає негативна енергія? Який її фізичний зміст? Бути може, друге рішення належить якомусь дзеркальному двійникові електрона? Що, якщо вакуум зовсім не порожній, а, навпаки, заповнений вщерть електронами з негативними енергіями? Виходить щось на зразок нескінченно глибокої ями з безліччю осередків, у кожній з яких сидить по електрону. Вистрибнути з цієї ями електрон може, лише отримавши достатню для цього енергію – тим більшу, чим глибше він сидить. Коли це все-таки відбувається, електрон виявляється в нашому реальному світі, а в вакуумі, в тому місці, де він сидів, утворюється дірка. У цій точці виникає позитивний заряд, рівний по величині заряду електрона і дірка ця – справжнісінька частка, нітрохи не менш реальна, ніж електрон. Так був передбачений позитрон.

Побродивши в нашому світі, електрон може повернутися назад в вакуум. Але сісти він може тільки в свій осередок, всі інші ж зайняті. Тому він повинен зустріти дірку, тобто позитрон, і провзаємодіяти з ним. Після цього і електрон і дірка зникнуть, розчиняться в вакуумі.

Але чому електрони в вакуумі не спостережувані? Побачити електрон можна лише в тому випадку, якщо він якось провзаимодействует з фізичним приладом, подасть про себе сигнал. Але будь-яка взаємодія тіл є зміна їх енергії. Взаємодіючи з приладом, електрон у вакуумі повинен якось змінити свою енергію, пересунутися з колишнього місця в ямі на інше. Але куди? Яма-то повна вщерть, всі осередки зайняті. Ось і доводиться електрону сидіти в своїй комірці і залишатися непоміченим.

Точно так же крім електронного вакууму існують протонний, нейтронний, мезонний вакуум і т. Д. Ось яка порожнеча! Якби було можливо за допомогою потужного мікроскопа заглянути в світ неймовірно малих масштабів – у багато мільярдів разів менших в порівнянні з розмірами елементарних частинок, ми побачили б складну дрібнозернисту структуру на зразок мильної піни. Ця “піна” і є вакуумна матерія.

Як же захована вся це колосальна маса, і захована так надійно, що для нас вакуум виглядає абсолютно порожнім? Відповідь на це питання слід шукати в так званому гравітаційному дефекті маси. Нескінченно велика щільність вакууму породжує нескінченно сильне гравітаційне поле, яке так викривляє простір, що енергія вакууму виявляється як би закупореній в осередках “піни”. Тому ми і не можемо виявити її ніяким приладом – вакуум виглядає для нас порожнім.

У деяких точках закупорка енергії виявляється все ж не зовсім надійної, і енергія вакууму вихлюпується в наш світ. Осередок “піни” як би лопається, і з’являються малі згустки (порції, кванти) енергії у вигляді елементарних частинок.

Так що з точки зору фізики всі елементарні частинки, ядра, атоми, зірки і навіть галактики є флуктуації вакууму – бризки від хвиль, що вирують в океані під назвою енергія вакууму.

В ядрі прихована енергія набагато більша, ніж в атомі. Може бути, в протоні, складеному з кварків, її ще більше? Тоді скільки її в вакуумних осередках? ..

Енергія вакууму має безмежні запаси і все що потрібно людині – це навчитися її використовувати.

...
ПОДІЛИТИСЯ: