Характеристика методу лікувальної фізкультури

Під лікувальною фізичною культурою (ЛФК) розуміється застосування засобів фізичної культури до хворої людини з лікувально-профілактичною метою для більш швидкого і повноцінного відновлення здоров’я і працездатності та попередження наслідків патологічного процесу (В.Н. Мошков). ЛФК вивчає зміни, що відбуваються в організмі хворого під впливом різних фізичних вправ, що, в свою чергу, дозволяє створювати обгрунтовані з клінічних і фізіологічних позицій методики ЛФК при різних патологічних станах.

ЛФК як складова частина системи фізичного виховання та фізичної культури є лікувально-педагогічним процесом і вирішує спеціальні завдання. Вона покликана відновлювати порушене здоров’я, ліквідувати сформувалася неповноцінність фізичного розвитку, моральних і вольових якостей захворілих, сприяти відновленню їх працездатності, інакше кажучи, їх всебічної біологічної та соціальної реабілітації.

ЛФК є також лікувально-виховним процесом, оскільки виховує у хворого свідоме ставлення до викорис тання фізичних вправ і масажу, прищеплює йому гігієнічні навички, передбачає його участь у регулюванні рухового режиму, виховує правильне ставлення до загартовування природними чинниками.

Метод ЛФК використовує принцип упражняемости. Тренування хворої людини забезпечують систематичне і дозоване застосування фізичних вправ з метою загального оздоровлення організму, покращення функцій, порушених патологічним процесом, розвитку, освіти і закріплення моторних навичок і вольових якостей.

Розрізняють тренування загальну і спеціальну.

• Загальна тренування має на меті оздоровлення, зміцнення та загального розвитку організму хворого; вона використовує найрізноманітніші види загальнозміцнюючих та розвиваючих фізичних вправ і прийомів масажу.

• Спеціальне тренування ставить за мету розвиток функцій, порушених у зв’язку із захворюванням або травмою. При ній використовують види фізичних вправ, що безпосередньо впливають на область ураження або функціонального розладу.

На підставі даних фізіології м’язової діяльності та клініко-функціональних досліджень сформульовані такі основні принципи досягнення тренованості:

  1. • систематичність, під якою розуміється певний підбір і розподіл вправ, їх дозування, послідовність; система занять диктується завданнями тренування;
  2. • регулярність занять передбачає їх ритмічне повторення і відповідно чергування навантажень і відпочинку. В ЛФК під регулярністю зазвичай розуміється щоденність занять;
  3. • тривалість. Ефективність фізичних вправ прямо залежить від тривалості занять. В ЛФК неприпустимі «курсові» заняття (за аналогією з курсами курортного, фізіотерапевтичного та медикаментозного лікування). Почавши заняття фізичними вправами під керівництвом фахівців в лікувальнопрофілактичні установі, хворий обов’язково повинен продовжувати ці заняття самостійно в домашніх умовах;
  4. • поступове підвищення фізичного навантаження. У процесі тренування зростають функціональні можливості і здатності організму, тому повинна підвищуватися фізичне навантаження. Це один із шляхів фізичного вдосконалення організму;
  5. • індивідуалізація. Необхідно враховувати індивідуальні фізіологічні та психологічні особливості кожного займається, сильні і слабкі сторони його організму, тип вищої нервової діяльності, вік і тренованість хворого, особливості основного захворювання та ін .;
  6. • різноманітність засобів. В ЛФК раціонально поєднуються, доповнюючи один одного, гімнастичні, спортивні, ігрові, прикладні та інші види вправ для різнобічного впливу на організм.

В основі розвитку тренованості лежить вдосконалення нервового управління. В результаті тренування збільшуються сила, врівноваженість і рухливість нервових процесів, що веде до поліпшення регуляції функцій. Одночасно вдосконалюється і координується взаємодія моторних і вегетативних функцій. Тренування фізичними вправами позначається в першу чергу на функції дихальної та серцево-судинної систем. Тренований організм здатний до повної мобілізації функцій, що пов’язано зі значним діапазоном зрушень у внутрішній і у всій вегетативної сфері.

До основних позитивних сторін методу ЛФК відносяться:

  1. • глибока физиологичность і адекватність;
  2. • універсальність, під якою розуміється широкий спектр дії – немає жодного органу, який не реагував би на рухи. Широкий діапазон впливу ЛФК забезпечується залученням всіх рівнів центральної нервової системи, ендокринних і гуморальних факторів;
  3. • відсутність негативної побічної дії (при правильному дозуванні фізичного навантаження і раціональної методикою за нятій);
  4. • можливість тривалого застосування, яке не має обмежень, переходячи з лікувального в профілактичне і загальнооздоровчі (І.Б. Тьомкін);
  5. • формування нового динамічного стереотипу, реактивно що усуває або послабляє патологічний стереотип. У нормальному стереотипі переважає моторика; у його відновленні і полягає спільне завдання ЛФК;
  6. • переклад всіх фізіологічних систем старіючого (і не тільки старіючого) організму на новий, більш високий рівень, що забезпечує підвищення життєздатності та накопичення енергії. Оптимальний руховий режим затримує старіння.
����¯�¿�½���¯���¿���½����¯�¿�½������°����¯�¿�½������³����¯�¿�½���¯���¿���½����¯�¿�½���¯���¿���½����¯�¿�½������·����¯�¿�½������º����¯�¿�½������°...
ПОДІЛИТИСЯ:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Дивіться також:
Фізичні вправи