Фізичний аспект реабілітації

Фізичний аспект реабілітації – це відновне лікування, що включає в себе всі питання, що відносяться до застосування фізичних факторів, засобів ЛФК, мануальною і рефлексотерапії, психотерапії, а також методи дослідження, які відображають реакцію організму на застосовувані реабілітаційні заходи.

Основне значення використання засобів фізичної реабілітації – це всебічне підвищення фізичної працездатності хворих, лімітованої при захворюванні або травматичних ушкодженнях. Фізична працездатність може зростати і під впливом тільки медикаментозного лікування, але досвід, накопичений нами, а також вітчизняними та зарубіжними авторами з вивчення цього питання, вказує на більш важливе значення реабілітаційних заходів у підвищенні фізичної працездатності. У всякому разі ефект одного доповнюється іншим. Різниця полягає лише в тому, що, будучи вузьконаправленими за механізмом специфічного дії, медикаментозні засоби діють на одне-два ланки в патогенетичної ланцюга, наприклад ІХС, в той час як засоби реабілітації, як правило, роблять більш широке вплив не тільки на серцево-судинну систему, а й на легеневу систему, тканинне дихання, іантизсідальної системи і т.д.

Зневажливе ставлення до фізичного аспекту в минулому призводило до вельми несприятливих наслідків – невиправдано затягувалися терміни постільного режиму, стаціонарного лікування і тимчасової непрацездатності хворих. Значна частина хворих була не в змозі протягом першого року хвороби повернутися до трудової діяльності (наприклад, після перенесеного інфаркту міокарда, інсульту, травм опорно-рухового апарату та ін.). У хворих розвивалася фобія активних рухів, а також інші соматичні розлади, пов’язані з гіподинамією, що значно погіршувало ефективність проведеної терапії.

Основними завданнями фізичної реабілітації є: а) прискорення відновних процесів і б) запобігання або зменшення небезпеки інвалідизації. Неможливо забезпечити функціональне відновлення, якщо не враховувати природного прагнення організму до руху (кінезофілія). Тому кошти ЛФК повинні стати основною ланкою в відновлювальному лікуванні хворих.

Основні і найбільш загальні принципи застосування засобів ЛФК як методу фізичної реабілітації в клінічній практиці (В.Н. Мошков, В.Л. Найдин, А.І. Журавльова):

• Цілеспрямованість методик ЛФК, зумовлюється конкретним функціональним дефіцитом у рухової, чутливої, вегетативно-трофічної сфері, серцево-судинної та дихальної систем.

• Дифференцированность методик ЛФК залежно від типології функціонального дефіциту, а також від ступеня його виразності.

• Адекватність навантаження ЛФК індивідуальним можливостям хворого, оцінюваним за загальним станом, станом серцево-судинної системи та органів дихання, локомоторного апарату і по резервним можливостям дефіцитарною функціональної системи на конкретному етапі захворювання, з метою досягнення тренувального ефекту.

• Своєчасність застосування методик ЛФК на ранньому етапі захворювання або післяопераційного періоду з метою максимально можливого використання збережених функцій для відновлення порушених, а також для найбільш ефективного і швидкого розвитку пристосування при неможливості повного відновлення функціонального дефіциту.

• Послідовна стимуляція активних впливів шляхом розширення засобів ЛФК, зростання тренувальних навантажень і тренуючої впливу на певні функції і на весь організм хворого.

• Функціонально виправдана комбінування застосування різних засобів залежно від періоду захворювання (ушкодження), функціонального дефіциту, ступеня його виразності, прогнозу відновлення функцій та приєднання ускладнень (контрактури, синкинезии, болі, трофічні порушення та ін.), А також етапу реабілітації пацієнта.

• Комплексність застосування методик ЛФК (у поєднанні з іншими методами – медикаментозною терапією, фізіо- та рефлексотерапією, мануальною і психотерапією та ін.).

Перераховані принципи застосування засобів ЛФК є обов’язковими як при побудові лікувального комплексу на конкретний сеанс і курс, так і при виробленні програми реабілітації для даного пацієнта або групи однопланових хворих (В.Л. Найдин).

Ерготерапія (трудотерапія) є елементом фізичного впливу на організм, елементом фізичного аспекту реабілітації. Засоби ерготерапії сприяють відновленню фізичної працездатності, надаючи і сприятливий психологічний вплив на хворого. Ерготерапія проводиться в період одужання і, таким чином, може тривати не більше 2-3-х міс. Все це пояснює, чому завданням її при різних захворюваннях (особливо при інфаркті міокарда та інсульті) не є освоєння нової професії. Перекваліфікація, що є частиною професійного аспекту реабілітації, – завдання органів соціального забезпечення.

Застосування засобів фізичної реабілітації, наприклад в гострому періоді інфаркту міокарда, сприяє скороченню термінів лікування, тобто зменшенню економічних витрат при відновному лікуванні. Встановлено сприятливий вплив, наприклад, інтенсивних тренувань при ХІХС на психічний статус хворих. Висока фізична працездатність залежить від хорошого стану здоров’я і є необхідною умовою збереження професійної активності.

Таким чином, фізичний аспект пов’язаний ще і з іншими аспектами реабілітації – економічним і психічним. Все це вказує на умовний характер виділення окремих аспектів реабілітації, в тому числі фізичного. Проте такий поділ є корисним як в дидактичних, так і практичних цілях.

ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Доповідь про біг