Генеральна Асамблея ООН є найбільш представницьким органом цієї організації, так як в неї входять делегації всіх країн-членів ООН. За своєю суттю Генеральна Асамблея є консультаційним міжнародним органом. Адже на відміну від резолюцій Ради Безпеки ООН, резолюції Генеральної асамблеї носять не обов’язковий, а рекомендаційний характер.
Але в той же час, прийняті Асамблеєю резолюції мають велике морально-політичне значення для міжнародних відносин. Нинішній генеральний секретар ООН Пан Гі Мун заявив, що хоча резолюції Генеральної Асамблеї не носять обов’язковий характер, ООН в своїй роботі керуватиметься їх положеннями.
Таку заяву Пан Гі Муна пов’язано в першу чергу з тим, що на резолюцію Генеральної Асамблеї не накладається вето. Це відрізняє резолюції ГА від резолюцій Ради Безпеки ООН. Хоча рішення Радбезу є обов’язковими до виконання для всіх країн-учасниць ООН, резолюція може бути прийнята тільки в тому випадку якщо жоден з постійних учасників Ради Безпеки не проголосував «проти». Резолюції Генеральної Асамблеї приймаються за умови 50% більшості при голосуванні. При розгляді особливо важливих питань, для ухвалення позитивного рішення, необхідна згода 2/3 делегатів.
Генеральна Асамблея ООН є форумом для обговорення всіх проблем міжнародної політики прописаних в Статуті організації. Згідно чинного Статуту, Генеральна Асамблея покликана виконувати такі функції:
- Обговорення питань, що стосуються підтримання миру і безпеки, питань роззброєння. Винесення рекомендацій з цих питань;
- Обговорення і винесення рекомендацій з питань що стосуються організації і Статуту ООН.
- Організація досліджень в областях міжнародного права і міжнародного співробітництва в різних областях. Сприяння здійсненню прав і свобод людини;
- Винесення рекомендацій щодо мирного врегулювання конфліктів;
- Розгляд та затвердження бюджету ООН;
- Обрання та затвердження представників до керівних органів ООН.
Крім цього, Генеральна Асамблея ООН може вживати необхідних заходів, в разі коли є загроза безпеці світу, а Рада Безпеки ООН не може прийняти рішення через його ветування одним зі своїх постійних членів. Це прописано в резолюції «Єдність на користь миру» від 3 листопада 1950 року.