Європейська патентна система

Європейська патентна система – це система, яка є міжнародною і базується на двох основних Конвенціях: Конвенції про видачу патентів і Конвенції про патент для спільного ринку.

Історія утворення

Після закінчення Другої світової війни вся економіка європейських країн почала рухатися в бік інтеграції, до побудови єдиного економічного ринку. Тоді ж і виникла ідея створення європейської патентної системи. Через деякий час, в 1947 році в Гаазі відбулася зустріч, результатом якої стало підписання спільної угоди, і відповідно до нього був створений Міжнародний патентний інститут. А трохи пізніше, вже в 1949 році, був схвалений план, згідно з яким створювалося патентне відомство.

Сама підготовка створення Європейського патентного відомства виявилася досить складним підприємством. Найбільш важким в цьому питанні виявилася розробка системи законодавства. Але в підсумку в 1963 році в Страсбурзі, де проходила Конвенція, був підписаний закон про патенти на винаходи і уніфіковані всі його положення. З плином часу, в 1973 році в Мюнхені відбулася чергова дипломатична конференція, на якій і була підписана Європейська патентна конвенція (за її створення виступили 16 держав-учасників з 21). Цей момент і став ключовим, завдяки якому була заснована єдина Європейська патентна система.

Таким чином, з 1977 року Європейське патентне відомство почало функціонувати, після того, як вступила в силу патентна конвенція, і вже з 1978 року пішов активний прийом заявок на патенти. Кількість щорічно подаються заявок росло дуже стрімко і лише через 10 років, в 1988 році їх кількість становила вже 50000. А 200000-й європейський патент був виданий всього через 15 років існування системи (перший же був отриманий в 1980 році). У той час як заявок на той момент було подано в кількості 500000.

Склад і структура Європейської патентної системи

Європейська патентна система має широке коло країн-учасниць. Так, до 1994 року вона складалася з Франції, Німеччини, Італії, Данії, Швеції, Австрії, Іспанії, Греції, Ірландії, Швейцарії, Великобританії, Ліхтенштейну, Люксембургу, Монако, Бельгії, Нідерландів, Португалії. У 1994 році ж було прийнято рішення, згідно з яким вся патентна організація може укладати відповідні патентні угоди з країнами, що не входять в її склад. І такими країнами в 1994 році були Румунія, Словенія, Латвія і Литва. Згідно з цією угодою, при вказівці будь-якої з цих країн в заяві на європейський патент, дія Конвенції автоматично поширюється на ці країни.

Як згодом з’ясувалося, угода виявилася досить ефективним: вже в 1994 році Словенія була вказана в заявах про отримання європейського патенту на території цієї країни, і таких заяв виявилося 1032. Щодо Литви таких заяв було 252. Поступово висновок подібних угод викликало певний інтерес і у інших європейських країн. Зокрема, подібне ставлення висловила Болгарія. Європейське патентне відомство повністю знаходиться на власному госпрозрахунку, на відміну від прикладу інших міжнародних відомств. Однак при цьому воно повністю самооплачується.

Структура ЄПВ будується наступним чином: існує п’ять основних директоратів, на чолі кожного з яких коштує віце-президент, в свою чергу, вони всі підкоряються єдиному президенту відомства. Кожен директорат має свою сферу впливу, свій рід діяльності і територіально вони також знаходяться в різних місцях. Так, сам апарат президента Європейського патентного відомства базується в Мюнхені, головний директорат, іменований «Пошук», знаходиться в Нідерландах (в Гаазі). Решта ж директорату також знаходяться в Мюнхені (це «Міжнародні відносини», «Адміністративний», «Скарги» і «Експертиза»). Однак існують і додаткові філії директоратів: так в Берліні розташована філія «Пошуку», а філія «Міжнародних відносин» – в Відні.

Патентна європейська система в особі ЄПВ має дуже широкі штат співробітників, включаючи і філії. А загальний контроль за всією його роботою здійснюється за допомогою Адміністративної Ради, що складається з усіх країн-учасниць Європейської патентної конвенції. Головною ж функцією цієї Ради є контроль за виконанням правил Конвенції, а також перегляд і внесення змін до них, складання та затвердження загального бюджету і розмірів мит на патенти.

Переваги, які дає патентна європейська система

Істотно скорочуються витрати, в тому числі і витрата часу, необхідні на патентування. Але тільки в тому випадку, коли охорона патенту запитується мінімум в 3 країнах.
Спрощена система прав, так як варіант патенту для будь-якої країни однаковий.
Можливість отримання досить «сильного» патенту.

Посилання на основну публікацію