Використання маржі інвестора

Наявність звичайного рахунку дозволяє інвесторові здійснити операцію, обмежену наявною сумою. При наявності рахунку із застосуванням маржі у інвестора є шанс покрити своїми засобами лише частина покупки. Решту суми можна зайняти у брокера.

Гроші, які оформляються в кредит за допомогою маржі, називаються дебетовим залишком. Відсоток на цю суму розраховується шляхом додавання платежів за обслуговування (близько 1%) до ставки відсотка за грошовий кредит, оформлений на покупку цінних паперів. У свою чергу, ставка відсотка при купівлі цінних паперів – це відсоток, який брокер виплачує банку за надання позики.

Наприклад, брокерська компанія оформляє кредит в банку під 12% річних. У свою чергу, брокер надає кошти інвестору (дає можливість оформити маржу) за ставкою 12 + 1% = 13%. У разі зміни банківської ставки може змінюватися і процентна ставка для інвестора. При цьому в якості забезпечення наданої маржі виступають цінні папери (об’єкт угоди інвестора). Таким чином, брокер виступає в ролі своєрідного посередника між банком і клієнтом, отримуючи при цьому свій прибуток на різниці процентних ставок.

При проведенні операцій із застосуванням маржі варто врахувати кілька важливих параметрів:

1. Вихідний рівень маржі. Здійснення операцій з маржею на увазі існування так званого вихідного рівня маржі. Він розраховується як відношення капіталу інвестора на рахунку до поточної вартості активу. Отриманий параметр виражається в процентному відношенні.

Згідно з правилами G, T, U, які встановлені ще в 1934 році Законом про цінні папери, ФРС зобов’язується встановлювати фіксований відсоток для таких операцій (при покупці конвертованих облігацій або простих акцій). Біржовий майданчик, яка є посередником між покупцями і продавцями, має право встановлювати більш високий відсоток, в порівнянні з тим, який рекомендований ФРС. Далі по ієрархії йдуть брокерські фірми. Вони також можуть на свій розсуд піднімати цю ставку.

Так, якщо ФРС встановило вихідний відсоток на рівні 45%, то Лондонська фондова біржа може підняти рівень до 50%, а працює на ній брокер – до 55-60%. За час існування закону (починаючи з 1934 року) рівень вихідної маржі постійно змінювався в межах від 40 до 100%.

Наприклад, інвестор купує через маржевой рахунок 100 акцій компанії Х за ціною 50 доларів за один цінний папір. У разі якщо рівень маржі становить 60%, то інвестор зобов’язується віддати брокеру три тисячі доларів, тобто 50 * 100 * 0,6. Частину, що залишилася можна взяти в борг, з маржевого рахунку (близько двох тисяч доларів).

2. Фактична маржа вважається як ринкова ціна активів, з якими проводиться операція, «мінус» величина кредиту за рахунком інвестора у конкретної брокерської фірми. Отримане число ділиться на ринкову вартість цінних паперів, що беруть участь в угоді. Отриманий параметр виражається в% від ринкової ціни активів. На практиці при здійсненні операції з застосуванням маржі необхідний і вихідний рівень дорівнюватимуть. Але вже після завершення угоди розрахунковий параметр фактичного запасу може виявитися більше або менше вихідного рівня.

фактична маржа

Наприклад, якби курс акції описаної вище компанії знизився до 25 доларів, то величина фактичного запасу також опустилася б до 20%. У разі якщо вартість активу буде продовжувати падати, то брокер може збанкрутувати, адже ціна забезпечення може виявитися нижче оформленої позики. Навіть в разі пропажі інвестора брокер змушений буде сам компенсувати заборгованість банку з своєї кишені.

3. Необхідний рівень маржі. Щоб уникнути описаних вище ситуацій брокерські компанії ставлять одним з головних вимог підтримку фактичного значення маржі на певному рівні або більше нього. Цей відсоток називається необхідного рівня маржі. При цьому встановлює його НЕ ФРС, а брокерська компанія. Як правило, цей відсоток для конвертованих і звичайних акцій знаходиться на рівні 25%.

Якщо розрахунковий показник на рахунку інвестора опускається нижче певного рівня (25%), то брокер дає сигнал про необхідність збільшення коштів на рахунку (маржін-колл). У цьому випадку інвестор повинен внести гроші на баланс, покрити частину кредиту або реалізувати частину активів. Таким способом можна збільшити рівень фактичного запасу. Якщо ж інвестор не робить ніяких дій або ж брокер не може зв’язатися з клієнтом з різних причин, то за умовами обслуговування брокерська компанія має право самостійно продати цінні папери для збільшення параметра фактичного запасу до безпечного рівня.

У разі коли акції, навпаки, починають рости в ціні, то в інвестора є право забрати частину коштів, адже рівень фактичного запасу підніметься вище необхідного рівня. Такий вид прибутку інвестора носить назву надлишкової маржі.

Якщо ж вартість цінних паперів почала падати, але «червона риска» необхідної маржі ще не перейдена, то інвестор повинен щось

����¯�¿�½���¯���¿���½����¯�¿�½������°����¯�¿�½������³����¯�¿�½���¯���¿���½����¯�¿�½���¯���¿���½����¯�¿�½������·����¯�¿�½������º����¯�¿�½������°...
ПОДІЛИТИСЯ: