Офшорні банківські операції

Офшорна банківська операція – це сформована в багатовіковій практиці система надання фінансових послуг нерезидентам офшорної зони. Такий механізм використовується як інструмент податкової оптимізації.

Зміст офшорних операцій

Словосполучення «offshore banking» буквально перекладається як «операції поза територією». Суть офшорних банківських операцій полягає в законних діях, спрямованих на істотне зниження податкової бази. Офшорні операції є міжнародними, компанія зареєстрована на спеціально відведеній території з дуже сприятливим податковим і законодавчим кліматом. Операції являють собою фінансовий інструмент, який за допомогою правових норм і припущень мінімізує суми податку. Операції в офшорній зоні гарантують конфіденційність, захист комерційної таємниці і мінімальні платежі в бюджет. Створюють подібні компанії і роблять офшорні операції великі транснаціональні корпорації, банки та комерційні об’єднання.

Характеристики офшорних операцій

Офшорні операції – це масштабне явище, спрямоване на приховування обсягу виручки. Зменшення оподатковуваного прибутку – не єдиний привід для використання цих методів, існують і інші:

  • прагнення піти від податків, адже класичні офшорні зони закриті для будь-яких перевірок;
  • приховування інформації про власників фірми, складі акціонерів, менеджменті, оборотах, активах;
  • участь в міжнародних торгах і отримання доступу до міжнародних кредитах;
  • офшорні операції застосовуються такими гігантами, як Google і Apple, а також іншими IT компаніями для збереження комерційної таємниці;
  • приховування ланцюжка контрагентів, в якій можуть бути присутніми особи, імена яких не розголошуються;
  • здійснення відверто злочинних оборудок участю великих корпорацій або незаконних організацій.

Номінальним власником офшорної компанії є якась особа, яка не бажає розголошення власної особистості і є в офшорній зоні нерезидентом. Ця людина – громадянин іншої держави і зобов’язаний сплачувати податки зі своїх доходів. На території офшорної зони він цього не робить, так само як і на батьківщині. Таким чином, в більшості країн світу офшорні банківські операції визнані незаконними або підлягають обмеженню. Але складний механізм оцінки та побудови доказової бази робить переслідування власників офшорних рахунків практично неможливим.

Види і суть офшорних банківських операцій

На території офшорних зон виробляються різні дії, перелік яких значно збільшився з появою високоточної електроніки. Нові технології істотно розширили можливості фінансистів. Сучасні ЗКЗІ (засоби криптографічного захисту) дозволяють бенефіціару і його повіреним обмінюватися великими обсягами інформації. При спілкуванні використовуються закриті канали, що забезпечує конфіденційність.

У комплекс офшорних операцій входить:

  • формування капіталу та управління ним;
  • валютний дилінг, інформація по якому повинна бути розкрита в будь-якій країні світу, крім зони офшору;
  • покупка і продаж іноземної майна заради можливості не платити податки, так як формальний власник – громадянин офшорної території;
  • придбання або продаж компаній;
  • відкриття та обслуговування рахунків, які потрібно приховати від податкового інспектора;
  • довірче управління від імені номінального власника офшорної компанії.

Приклади офшорних банківських операцій

Офшорна банківська операція – це сформована в багатовіковій практиці система надання фінансових послуг нерезидентам офшорної зони. офшорні операції відрізняються особливою гнучкістю, яка не властива банківській сфері в більшості країн з жорстким регулюванням. Види офшорних банківських операцій специфічні:

  • прийом вкладів у клієнтів;
  • видача позик без умови обов’язкового контролю. При кредитуванні в офшорному банку не потрібно повне забезпечення;
  • позики і корпоративне кредитування;
  • факторинг всіх видів;
  • операції з валютою;
  • страхування вкладів і забезпечення позик;
  • фінансова оренда.

Офшорні операції вирішують проблеми, які неможливо вирішити на території інших країн:

  • прийом вкладів від приватних осіб і компаній без будь-якого контролю джерел;
  • виключення політичних ризиків і пов’язаних з ними фінансових втрат;
  • приховування частини майна фізичних осіб або фірм;
  • забезпечення абсолютної секретності.
Посилання на основну публікацію