Офшор: визначення

Офшор – це фінансовий центр, який приваблює іноземний капітал завдяки наданню податкових або інших пільг. Вигідні умови пропонуються всім підприємствам-нерезидентам, зареєстрованим на території офшору. Офшорні зони називають також «податковим раєм» або «податковим притулком».

Офшорні зони

Умовно всі офшорні зони поділяються на три великі зони:

Острівні території – це маленькі острови, розташовані в Тихому та Індійському океанах, а також в Карибському морі.

Країни Європи.

Територіальні утворення в США, Малайзії, Росії (в Росії офшорами прийнято вважати Алтай і Калмикію).

Існування офшорних зон обумовлено наступним фактом: з 70-х британські колонії почали отримувати незалежність, зіткнувшись при цьому з проблемою дефіциту бюджету. Економіка колишніх колоній, як правило, розвинена слабо, а території не багаті на корисні копалини. Якщо раніше основним джерелом бюджету були субсидії, то тепер самим прийнятним рішенням стала реєстрація фірм в «податковому раю». Острівні офшори – це Сейшельські острови, Кіпр, Панама, Тринідад і Тобаго та інші.

Деякі європейські країни теж мають проблеми з формуванням бюджету, тому з метою залучення капіталу змушені пропонувати компаніям більш вигідні податкові режими. Перш за все, це Ліхтенштейн, а крім нього, Австрія і Швейцарія. Європейські офшори відрізняються від острівних більш жорсткими вимогами – наприклад, зареєстровані фірми зобов’язують проводити регулярний аудит.

Характерні риси офшорів

До особливостей офшорів можна зарахувати такі: Офшор

Процес реєстрації передбачає мінімум проблем і бюрократичних перепон. Офшор зацікавлений в тому, щоб якомога швидше зареєструвати нерезидента, тому зобов’язує того сплачувати символічну суму і давати тільки необхідну інформацію (наприклад, в Панамі навіть не потрібно вказувати засновників фірми).

Діяльність офшорних компаній не регулюється державними органами, але при цьому самі компанії не можуть займатися підприємницькою діяльністю в межах зони.

Податки, збори за реєстрацію та постійні витрати офшорних компаній (зв’язок, харчування, транспорт) – ключова стаття доходів офшорів.

Ряд офшорних зон виставляє обов’язкова умова нерезидентам: вони повинні надати певну кількість вакансій місцевим жителям – таким способом вирішується проблема безробіття.

Умовна класифікація офшорних зон

Прийнято розрізняти три види офшорів:

Класифікація офшорів

Перший вид офшорів – класичні. Вигідними умовами в класичному офшорі може користуватися тільки нерезидент. Офшорні компанії, як правило, взагалі звільняються від сплати податків, але при цьому повинні перераховувати щорічний збір, розмір якого індивідуальний для кожної зони. Класичний офшор ставить мінімальні вимоги до ведення бухобліку і аудиту.

Особливі зони не є офшорами в загальному розумінні, але можуть бути використані в якості офшору завдяки тому, що їх законодавство гарантує щадні умови для реєстрації іноземних компаній. Найбільш яскравий приклад – Кіпр, де зареєстрована велика кількість брокерів бінарних опціонів.

Зони пріоритетного розвитку є практично в кожній країні – такі зони пропонують вигідні умови для ведення бізнесу на шкоду національній економіці. Держава таким способом прагне спровокувати економічне піднесення в регіоні.

Цілі і схема роботи в офшорі

Цілями створення фірми в офшорі можуть виступати наступні:

  • Зниження податкового тягаря.
  • Приховування конкретної угоди або імен власників фірми.
  • Приховування «кримінального» капіталу або реальних доходів засновника.
  • Відхід від фінансового контролю.

Схема роботи офшорів така: є підприємство А і офшорна компанія Б, що належать одному власнику. Ставка оподаткування в країні дорівнює 20%. Якщо підприємство А продасть товари і отримає прибуток в мільйон рублів, то воно повинно віддати 200 тисяч державі. Значить, підприємству А вигідніше продати товари офшорної компанії Б за нижчими цінами, отримати прибуток, припустимо, в 300 тисяч гривень і віддати з них 60 тисяч в якості податку. Офшорна компанія реалізує продукцію і отримує мільйон, не оподатковуваний податком.

Ще одна велика перевага офшорів – повна конфіденційність. У ряді країн державні діячі не мають змоги займатися бізнесом, щоб не лобіювати невигідні країні законопроекти. Реєструючи фірму на Сейшелах або Багамах, державний діяч може бути абсолютно впевнений в анонімності.

...
ПОДІЛИТИСЯ: