Обмеження діяльності взаємних фондів

Обмеження діяльності взаємних фондів – група критеріїв, які встановлюються на законодавчому рівні, і мають відношення до розподілу прибутку фонду, структурі комісійних виплат, розробці правил збереження (диверсифікації) активів. Наявність обмежень часто має на увазі неможливість продажів без покриття або реалізації деривативних інструментів. Введені обмеження знижують рівень прибутку фонду і не дають можливості «погасити» падіння котирувань на фондовому ринку.

Обмеження діяльності взаємних фондів і їх класифікація

Вперше взаємні фонди з’явилися ще в кінці позаминулого століття, але активна робота структур ведеться лише 40-50 років. Лідерами в цій сфері стали американці. Саме вони на початку 70-х років створили перший взаємний фонд фінансового ринку. Поштовхом стало обмеження відсотків за банківськими позиками.

Головною метою першого фонду було інвестування в найбільш ліквідні короткострокові інструменти. Згодом взаємні фонди стали успішно конкурувати з банками і навіть зрівнялися з ними по ряду показників. Причиною стали високі доходи, одержувані інвесторами, велика ліквідність наявних в розпорядженні активів, а також доступність послуг.

Згодом взаємні фонди з’явилися і в інших країнах – Греції, Японії, Франції і так далі. З початку 80-х років число взаємних фондів облігацій і корпорацій постійно зростала. Міжнародні інвестори все частіше звертали увагу на ці структури. Це не дивно, адже при мінімальних витратах вдавалося диверсифікувати портфель, і знизити витрати.

Обмеження діяльності взаємних фондів стало «ложкою дьогтю» у великій «бочці меду» взаємних фондів (якщо так можна висловитися). Для підтримки банківської системи і захисту своїх інтересів держава встановила ряд обмежень на державному рівні. Всі вони спрямовані на структури комісій, розподіл прибутків фондів, правила диверсифікації активів і так далі.

З одного боку, разом з обмеженням взаємні фонди отримали в розпорядження чіткі правила роботи і безпосередню захист з боку держави. З іншого – введені обмежень не дають фонду «розкрутитися» на повну потужність і отримувати максимальний обсяг прибутку. Крім цього, взаємні фонди втрачають можливість зміни політики в разі зниження котирувань на фондовому ринку.

Взаємні фонди зі своїми обмеженнями – лише частина великої структури інвестиційних компаній. У тих же Сполучених Штатах існує три типи інвестиційних організацій:

1. Взаємні фонди – організації, завжди готові прийняти нові вкладення і інвесторів. Пропозиція акцій таких структур здійснюється на регулярній основі. Особливість взаємного фонду – відсутність обмежень і зумовленості відносно емісій, як це буває у випадку з корпоративними акціями. При цьому для більшості фондів звична практика – існування дрібних акцій. Це означає, що на певну суму внеску можна купити нецілим число цінних паперів.

взаємні фонди визначення
Але обмеження в діяльності взаємних фондів працюють і тут. Так, нові інвестори не можуть додаватися нескінченно, адже надмірний ріст активів часто призводить до складнощів у їх управлінні. При цьому в ролі «обмежувача» виступає вже не держава, а сам взаємний фонд.

2. Закриті інвестиційні компанії (фонди закритого типу) відрізняються одиничним розміщенням своїх акцій. При цьому торгувати ними можна на біржі або позабіржовому ринку (як і звичайними корпоративними паперами).

3. Пайовий інвестиційний траст – компанія, яка створює портфель інвестицій з заздалегідь сформованої структурою. При цьому остання залишається незмінною до моменту завершення роботи інвестиційного трасту. Як тільки траст закривається, відбувається розподіл прибутку між пайовиками.

Самі взаємні фонди діляться за кількома основними ознаками:

1. За наявності «навантаження». На сьогодні виділяється два типи фондів – без навантаження і з навантаженням. Продаж останніх, як правило, здійснюється за допомогою посередника, який і отримує додаткове навантаження (комісійна винагорода).

При цьому обмеження діяльності взаємних фондів мають на увазі наявність двох комісій:

– продажною. В цьому випадку виплата проводиться з урахуванням продажу (погашення) акцій фонду;

– покупної. Виплата такої комісії проводиться в момент покупки фондових акцій або ж при реінвестування розподіленого прибутку.

Діапазон ставки – від 1 до 7.5 відсотків.

Фонди «без навантаження» реалізуються безпосередньо інвесторами. Останні, в свою чергу, зобов’язані перераховувати збори для покриття витрат на проведення дослідження ринку.

2. За інвестиційним цілям взаємні фонди можуть орієнтуватися на збереження капіталу (у цьому випадку основний акцент робиться на короткострокові інвестиції), на отримання прибутку (вкладення в облігації), на зростання (інвестиції в акції), на збалансованість (за основу беруться інвестиції в різні активи – облігації та акції).

3. По класу активів. У цьому випадку кожен взаємний фонд має свої обмеження діяльності, а саме:

– фонди акцій при формуванні портфеля роблять упор на акції. Вважається, що цей інструмент найкраще підходить для збільшення капіталу (якщо порівнювати з борговими паперами). З іншого боку, завжди залишаються ризики падіння в ціні акцій будь-яких (навіть найбільших) компаній.

– фонди облігацій. Тут за назвою відразу можна виділити обмеження на користь основного інструменту – боргового паперу. При цьому власники таких фондів вкладають гроші своїх клієнтів виключно в облігації держави або великих корпорацій. Перевага таких активів – велика стабільність (якщо порівнювати з акціями) і стабільний дохід. З іншого боку, залишається ряд ризиків – процентних ставок, дострокового погашення, кредитний ризик і так далі.

...
ПОДІЛИТИСЯ: