Невиробнича інфраструктура: функції, фінансування

Всі функції соціальної інфраструктури можна умовно розділити на дві категорії:

1. Глобальні функції, які мають на увазі задоволення завдань суспільства в цілому, а саме:

– створення оптимальних умов для демографічного розвитку;
– відтворення робочої сили, що відповідає рівню розвитку і потребам виробництва;
– ефективне застосування наявних трудових ресурсів;
– збереження (покращення) фізичного здоров’я людей;
– забезпечення нормальних побутових і житлово-комунальних умов життя людей;
– поліпшення і збереження здоров’я населення;
– оптимізація використання людьми свого вільного часу.

2. Функції невиробничої інфраструктури на рівні підприємства полягають в наступному:

– внесення змін до статеву, професійну, вікову і професійну структуру колективу, зниження плинності фахівців і підвищення загального рівня освіти;

– зниження ризиків травматизму в виробничому процесі, профілактика різних захворювань, пов’язаних з тонкощами діяльності;

– поліпшення умов побуту кожного з працівників підприємства, а також підвищення якості культурного і соціального обслуговування (зведення дитячих установ, житла і так далі);

– оптимізація умов праці, а саме зменшення вібрацій, загазованості, запиленості і так далі, збереження працездатності протягом тривалого часу;

– виконання завдань з розвитку творчої і трудової активності людей;

– вирішення виниклих соціальних проблем, які можуть виходити за межі кожного конкретно взятого підприємства.

форми фінансування
Розвиток невиробничої інфраструктури включає в себе вирішення наступних завдань:

– вирішення проблем з житлом, які стосуються самих широких верств населення;

– оптимізація розвитку соціальної інфраструктури, а також підвищення її рівня;

– створення оптимальної культурної сфери життєдіяльності, а також поліпшення екологічних умов проживання;

– збільшення обсягів послуг та товарів, а також підвищення продуктивності кожного окремо взятого працівника;

– формування оптимальних гарантій, що забезпечують соціальну захищеність усіх груп населення (молоді в тому числі);

– покриття потреб людей в послугах і товарах на тлі збільшення платоспроможності громадян.

При цьому одні з головних питань – якісне фінансування об’єктів невиробничої інфраструктури. Цю галузь можна диференціювати на два види:

– галузі, які працюють і розвиваються за допомогою власних ресурсів. В цьому випадку йде орієнтація на отримання доходу від діяльності та госпрозрахунок. Сюди можна віднести побутове обслуговування та сферу громадського харчування;

– галузі, які проводять роботу з допомогою різних споживчих фондів (колективних, територіальних і централізованих).

Останнім часом сфера невиробничого обслуговування стає на «рейки» самофінансування, що дозволяє зробити висновок про низький рівень задоволення потреб суспільства. Підсумком даного явища стає обмеження фінансування в сфері пільгового та безкоштовного обслуговування, зниження витрат і так далі.

На практиці фінансування невиробничої інфраструктури завжди відбувалося за двома основними каналами – галузевим або територіальним. При цьому якість розвитку соціальної сфери залежить від того, наскільки кожна з галузей може вийти на самозабезпечення необхідними ресурсами на покриття наявних завдань.

У галузевого принципу є свої мінуси. Так, чи не комплексне застосування підвідомчих об’єктів призводить до розпорошення наявного капіталу. При цьому підпорядкованості кожного з споруд (об’єктів) різних організацій ускладнює процес вирішення невиробничих проблем. Багато простіше, якщо питання знаходиться під контролем окремо взятого підприємства, яке своїми силами покриває потреби працівників у соціальному забезпеченні.

Що стосується територіального каналу фінансування, то він більшою мірою підтримується з боку місцевого міського бюджету. Тут мінус очевидний – обмеженість ресурсів, що перешкоджає нормальному розвитку невиробничої інфраструктури.

Найчастіше бюджет не здатний покрити основні завдання суспільства в соціальній сфері. З іншого боку, саме держава повинна брати на себе функції захисту інтересів громадян і незабезпечених верств населення зокрема. Саме в завдання держави входить забезпечення отримання повного обсягу послуг громадянином. Ось чому повний перехід об’єктів на самостійне фінансування даної секції інфраструктури поки неможливий.

Оптимальним варіантом бачиться співіснування кількох основних фондів – на державному рівні, федеральних і приватних фондів, а також об’єктів, що мають територіальну структуру. Головна роль у вирішення основних завдань відводиться компаніям, які можуть брати на себе більшу частину витрат на утримання даних об’єктів, їх реконструкцію та зведення будівель.

...
ПОДІЛИТИСЯ: