Непрямий імпорт

Непрямий імпорт – купівля комплектуючих матеріалів, напівфабрикатів та іншої продукції з-за кордону із залученням спеціальних посередницьких підприємств-резидентів, завдання яких – безпосереднє проведення угод із закупівлі товарів у компанії-нерезидента (постачальника).

Непрямий імпорт в загальній класифікації

непрямий імпортІмпортірованіе товарів – один з видів діяльності деяких компаній України, який пов’язаний з купівлею у представників інших підприємств і ввезенням на територію України різних технологій і продукції для їх подальшого перепродажу на внутрішньому ринку країни.

Проведення угод з імпортними товарами вимагає від компаній-резидентів глибоких знань щодо перевезеної продукції, постійного спостереження за кон’юнктурою ринку, а також визначення найбільш вигідного періоду для укладення угоди.

Всі імпортні операції умовно діляться на два типи:

1. Прямий імпорт. Особливість такої угоди полягає в покупці резидентами РФ продукції безпосередньо у виробника за кордоном (нерезидента) або ж у посередницької компанії за кордоном. В якості учасників прямий імпортної угоди виступає резидент (покупець всередині країни) і нерезидент – підприємство-постачальник за кордоном.

2. Непрямий імпорт. У такому вигляді угоди резиденти (будь-яке з вітчизняних підприємств) здійснює операцію ні з іноземною стороною, а вітчизняним підприємцем (окремою компанією), що займається закупівлею продукції безпосередньо у зарубіжній компанії-експортера або посередника (також нерезидента). Як правило, в непрямій імпортної операції в ролі основних сторін виступають вітчизняна компанія-імпортер, посередник і продавець товарів за територією країни.

Суть непрямого імпорту

У свою чергу, прямий і непрямий імпорт можна умовно розділити на два види:

1. Без видачі ліцензій (неліцензованому). У цьому випадку укладання договорів на імпорт продукції проходить без будь-яких обмежень, тобто нерезидент країни має право оформляти купівлю-продаж з зарубіжною компанією (постачальником), а також здійснювати ввезення товару в Україну і оплату без окремого дозволу регулюючих органів.

2. З видачею ліцензій (ліцензований). Тут мова йде про протилежній ситуації, коли для проведення імпортної операції і ввезення продукції з-за меж іншої країни необхідний дозвіл від спеціалізованих структур, що визначають допустимі обсяги продукції і умови ввезення. При цьому для здійснення імпорту необхідно оформлення ліцензій на певну категорію продукції. Тільки після того, як документи отримані, підприємство імпортер і резидент України можуть укладати угоду купівлі-продажу.

Як правило, для здійснення операції компанія, яка виробляє покупку товару (резидент країни) зобов’язується мати на руках необхідну для покупки товарів суму, налагодити зв’язки з майбутніми постачальниками, проаналізувати всі діючі ціни конкуруючих компаній, а також укласти угоду з найбільш вигідним за умовами і цінами експортером, отримати придбаний товар. Також повинні враховувати різні методики закупівлі товарів, які бувають оптовими, регулярними невеликими партіями і угоди купівлі-продажу в міру необхідності.

Непрямий імпорт: сутність, схема, основні принципи

Особливість непрямого імпорту в тому, що покупка товарів резидентом країни виробляється через спеціальну посередницьку ланку, а саме компанію-імпортера. При цьому торговий посередник і підприємство-покупець укладають відповідний договір на поставку продукції. Самі посередницькі організації – це юридичні особи (підприємства, установи, невеликі фірми і так далі), що не залежать від виробників або споживачів продукції. Їх завдання – допомога в здійсненні непрямої імпортної угоди, тобто об’єднання продавців і покупців з різних країн.

Схема непрямого імпорту включає в себе підписання угоди з посередником на поставку продукції і безпосередньо отримання необхідного товару. Всі інші питання вирішує посередницьку ланку.

Основні ознаки непрямого імпорту:

  • – оформлення компанією-резидентом договору з посередницькою фірмою, що займається імпортом тієї чи іншої продукції;
  • – укладення договору між фірмою-посередником та іноземним підприємством (постачальником);
  • – перетин продукцією кордону країни-нерезидента;
  • – проведення оплати по об’єкту угоди (як правило, проводиться в іноземній валюті країни-постачальника або за домовленістю);
  • – поставка необхідного обсягу товару компанії-замовнику на території України.

Головна умова здійснення непрямої імпортної угоди – це достатня платоспроможність підприємства-імпортера.

При здійсненні операції за непрямим імпорту повинні враховуватися три головних аспекти:

1. Важливість ведення політики протекціонізму.

2. Реалізація фіскальної функції за допомогою зарубіжних тарифів. Завдяки цьому, бюджет країни наповнюється необхідними засобами.

3. Забезпечення споживачів усередині країни товарами, виробництво яких з різних причин не налагоджено або ж проводиться, але в недостатньому обсязі.

Основною ланкою непрямого імпорту завжди залишається посередницька компанія-імпортер, яка безпосередньо працює з постачальником (підприємством-експортером). Основні функції посередницької структури (резидента) в наступному:

– знайти другу сторону угоди (іноземного контрагента), який був би готовий до співпраці;

– укласти з ним необхідні угоди;

– кредитувати сторони угоди і забезпечити гарантії своєчасного платежу з боку покупця;

– провести транспортні операції, пов’язані з доставкою товару;

– застрахувати продукцію в процесі перевезення і вирішити питання з митницею;

– провести необхідні маркетингові заходи, спрямовані на просування товару, що імпортується.

Компанія-посередник, що здійснює непрямий імпорт, в процесі своєї діяльності несе певні витрати, серед яких можна виділити:

– виплату заробітної плати представникам сервісних служб і персоналу служби управління;

– вчинення амортизаційних виплат на нерухомість, автомобілі, канцелярську техніку;

– платежі, спрямовані на підтримку нормальної зв’язку, діяльність споруд і будівель, а також представницькі витрати;

– витрати, пов’язані з оформленням на митниці, і підтриманням всій субагентской мережі;

– виплату всіх належних за законодавством зборів і податкових платежів.

Непрямий імпорт користується великою популярністю не тільки в Росії, але і в світі. До послуг спеціальних посередницьких компаній-резидентів вдаються підприємства таких країн, як Великобританія, Японія, Швеція, Нідерланди і так далі. При цьому допомогу посередників необхідна при купівлі обладнання і продукції широкого попиту, покупки великими підприємствами другорядних товарів і так далі.

До основних переваг непрямого імпорту можна віднести:

– фірма-імпортер самостійно займається всіма питаннями, що стосуються проведенням закупівель у зарубіжній компанії, оформленням всієї документації, здійсненням перевезення, вирішенням питань з митницею і так далі. У великих компаній завжди є в розпорядженні свої складські приміщення та ремонтні майстерні, які можуть знадобитися при здійсненні імпорту тієї чи іншої продукції;

– компанія-імпортер отримує від посередника вже готову продукцію в обсязі і за ціною, обумовленою відповідним договором. Залишається лише основна функція – реалізація отриманої продукції на внутрішньому ринку країни;

– посередницькі компанії, як правило, організовують різні ярмарки, виставки та рекламу імпортної продукції, що дозволяють потенційним покупцям багато швидше підібрати підходящий для вирішення своїх завдань товар;

– є можливість застосування засобів торгово-посередницької структури для фінансування імпортних операцій на умовах кредитування (коротко- і середньострокового);

– посередницька компанія на території країни має необхідні зв’язки зі страховими компаніями і банківськими установами, що істотно полегшує процес організації непрямого імпорту;

– покупка деяких товарів з-за кордону можлива виключно із залученням допомоги посередника.

До мінусів непрямого імпорту і залучення посередника до взаємодії можна віднести лише залежність компанії-імпортера від якості організації проміжної ланки, а також необхідність несення додаткових витрат, пов’язаних з оплатою послуг такої компанії.

Непрямий імпорт в сучасних умовах проводиться торговельними посередниками, до відмінних рис яких можна віднести:

– істотне розширення сфери діяльності, підвищення асортименту продукції, а також збільшення спектру своїх послуг і операцій, що проводяться. Більшість підприємств, організовує різні експортно-імпортні операції та співпрацює як з імпортерами, так і з експортерами продукції;

– підвищуються обсяги послуг, що надаються своїм клієнтам, а саме пошук відповідного експортера, укладання договорів від імені покупця, оцінка якості товару, проведення транспортних операцій, фінансування угоди, надання транспортних послуг та необхідних даних про зарубіжні ринки;

– виконання непрямого імпорту шляхом прив’язки всіх дій до невеликого числа ТНК, що мають своїх страховиків, склади запасних частин, фінансові компанії і так далі. Завдяки цьому, компанія-імпортер може без зволікань проводити транспортування, а іноді і ТО продукції, що поставляється;

– розширення своєї мережі за рахунок залучення до роботи невеликих підприємств і реалізації системи франшиз на підставі висновку довгострокових угод з наданням подальшого права на проведення закупівель тієї чи іншої продукції з-за кордону.

ПОДІЛИТИСЯ: