Некотирувані цінні папери

Некотирувані цінні папери – активи фондового ринку (акції, облігації та інші), які не були в котирувальний лист жодної біржі. Такі папери знаходять відображення на балансі за ринковою або номінальною ціною (якщо оцінка активу можлива).

Некотирувані цінні папери – інструменти біржі (як правило, акції), які не задовольняють вимогам майданчика. Емітенти некотируваних цінних паперів – невеликі компанії, діяльність яких знаходиться лише на початковому етапі. При цьому вони не можуть конкурувати з більш великими компаніями.

Некотирувані цінні папери відрізняються високим рівнем ризику для інвестора. У Лондоні деякі з таких активів звертаються на спеціальному майданчику – ринку некотируваних цінних паперів. Щоб акція або інший цінний папір потрапила до лістингу, чверть емітованих акцій повинні бути публічно розміщені, а капітал компанії повинен становити від півмільйона фунтів.

Некотирувані цінні папери: сутність та особливості лістингу

Щоб потрапити на біржу, цінний папір проходить безліч перевірок. Подібні правила працюють майже у всіх країнах. При цьому питання допуску активів до торгів вирішується самої біржею, а всі умови прописані у внутрішніх нормативних актах. Саме від рішення біржового майданчика залежить, чи будуть ті чи інші акції у відкритому продажі, чи потраплять до котирувального листа або так і залишаться некотируваних. Сам процес перевірки та прийняття цінних паперів до торгів називається лістингом.

У всьому світі процедура проходження лістингу приблизно однакова. Спочатку претендент оформляє заявку на включення цінних паперів компанії в лістинг. Цей документ, по суті, являє собою анкету з усією інформацією про бізнес, його успіхи, прибутку, операціях і так далі. До оформленої заяви прикладається ще група документів – копії фінансових зведень, статуту підприємства, останнього проспекту випуску, сертифікатів, готових звітів і так далі.

Процедура лістингу

Після пред’явлення документів, претендент оформляє угоду про лістинг і бере на себе зобов’язання передати біржі:

– звіти (проміжний і річний);
– інформацію про виконання сертифікатів АТ;
– дані про регістрі і трансфер-агента підприємства;
– інформацію про дивіденди;
– заповнену анкету, яка розсилається біржею раз в рік (основна мета – отримати всю інформацію про компанію);
– майбутні плани по випуску опціонів, емісії та продажу акцій;
– інформацію про зміни всередині компанії.

Після цього підприємство-претендент виплачує певну суму (збір) за включення до лістингу. Загальна сума безпосередньо залежить від числа акцій, які увійдуть до котирувального листа. По завершенні першого лістингу може знадобитися збір за наступний лістинг цінних паперів, за внесення коригувань в капіталізацію, за зміну найменування компанії і так далі.

У Росії процедура лістингу оформлена і діє, починаючи з 1992 року. З цього часу Московська біржа почала виділяти цінні папери, тобто ділити їх на котируються і некотируваних. До некотируваних активів належать ті акції або облігації, які не пройшли лістинг конкретної біржі і не задовольнили висунутим майданчиком вимогам. При цьому відомі випадки, коли, хто не пройшов лістинг акція, вільно потрапляла до котирувального листа інший біржі.

На російських біржах часто торгуються не тільки «офіційні» цінні папери, які увійшли в лістинг, а й ті, яких в лістингу немає. На деяких майданчиках є навіть попередня процедура лістингу, яка дозволяє розтягнути процес включення цінного паперу компанії до котирувального листа.

У РФ процес допуску цінних паперів на біржу має такий вигляд:

1. Компанія-емітент подає заяву на біржу з проханням включити цінний папір в лістинг. Одночасно з цим оформляється договір про проведення експертизи виставлених на біржу активів.

2. Біржа проводить оцінку і приймає рішення, чи потрапить цінний папір в лістинг або ж буде віднесена до некотируваних.

3. Якщо рішення про допуск позитивне, то підприємство-емітент оформляє угоду з біржею, а далі надає всю необхідну інформацію.

При проведенні експертизи необхідно пред’явлення наступних паперів:

– установчого договору і статуту компанії-емітента;
– балансового звіту про результати компанії за останні три роки;
– даних про виплату прибутку (дивідендів) за цінними паперами (також за останні три роки).

Посилання на основну публікацію