Множинність валютних курсів

Множинність валютних курсів – особлива диференційована методика, застосована в процесі перекладу (перерахунку) національної валюти в іноземну. Такий спосіб практикується в країнах, де в обігу перебувають неконвертовані або частково конвертовані грошові одиниці. Як правило, за множинністю валютних курсів може ховатися такий процес, як девальвація.

Множинність валютних курсів – підхід до розрахунку, який безпосередньо залежить від виду здійснюваної операції, торгового партнера (наданого товару), і має на увазі застосування розрізняються курсів валют. Наприклад, в Єгипті і Сирії отримати валюту за офіційним курсом можуть тільки держпідприємства, які здійснюють закупівлю продовольчих товарів. Що стосується приватних компаній, то для них курс валют свідомо завищений.

Множинність валютних курсів: історія і сутність

На практиці множинність валютних курсів отримала розвиток в преиод кризи в 1929-1933 роках. Причиною стало скасування прив’язки до золотого монометалізму і поява валютних обмежень. Надалі історію валютної системи і множинності можна розбити на кілька умовних етапів:

1. У 1944 році була створена Бреттон-Вудська система, що мала на увазі введення фіксованого курсу. До цього мали місце плаваючі (змінюються) курси валют. При цьому допускалися несуттєві коливання в розмірі 1% в одну і іншу сторону. У той період діяло і Європейська угода, за якою допускалися відхилення в розмірі 0.75% (це вимога працювало тільки для країн Західної Європи).

Подібне нововведення стало причиною сильних «перекосів» між двома видами курсів – офіційним (встановлювався ЦБ) і ринковим (реальним). Все це призводило до появи безлічі протиріч в сфері валютних операцій. У 1971 році сталася потужна девальвація долара, після чого довелося розширити валютний коридор до 2.25%. При цьому з’явився центральний (умовно розрахунковий) курс.

Уже в серпні 1971 року, долар США перестали міняти на золото. При цьому центральні банки перейшли до плаваючих курсів. Це було закріплено і в Паризькому угоді «десятки» ( «Групи 10»), яке було оформлено на офіційному рівні в 1973 році (16 березеня).

Європейські країни були змушені ввести режим «валютної змії», коли допускалося несуттєве коливання валютних курсів. Протягом року (з 1972 по 1973 рік) активно використовувався режим «змії в тунелі», коли допустимі коливання валюти 6 країн ЄС повинні були бути в діапазоні 1.125% в одну і іншу сторону. Сам «тунель» представляв собою ліміт коливань по відношенню до «зовнішнім» валют. Тут межа коливань (в обидві сторони) становив 2.25%.

Після скасування «тунелю» в 1973 році певні коливання курсів ще були збережені. При цьому до 1993 року вони досягли показника в 15%. Суть “тунелю” полягала в тому, що при перевищенні або зниженні допустимої межі центральний банк обов’язково виходив на ринок і здійснював валютну інтервенцію, а саме здійснював продажу іноземної валюти. Багато країн були незадоволені подібним режимом, що послужило виходу з системи групи країн – Італії, Великобританії і Франції.

Згодом (з 1976 року) заробила Ямайська валютна система, яка давала можливість країнам вибирати курс валюти національної грошової одиниці. При цьому сьогодні більшість розвинених країн вдаються до практики вільних курсів, але з одним винятком. У разі фінансових потрясінь або кризи в економіці ЦБ все-таки може вийти на ринок для валютних інтервенцій.

Сьогодні в 150 країнах світу, які відносяться до країнам, що розвиваються, працюють такі валютні режими:

1. У шістдесяти країнах має місце регульований (плаваючий) курс валют.

2. Грошові одиниці більшій частині країн мають жорстку прив’язку до світових резервних валют. Наприклад, 46 країн прив’язуються до євро, 75 – до американського долара США, 5 – до японської ієни, 3 – до англійського фунта стерлінгів і так далі. Варто відзначити і режими регіональних валют Західної і Центральної Африки. Тут франк (западноафріканській і африканський) прикріплюється до євро.

Група країн ЄС і держави, які не ввійшли до єврозони, використовують євро в якості другої валюти. У тій же Чорногорії та Косово єдина європейська валюта використовується в ролі платіжний засіб.

3. Валютне управління – ще один режим, який має на увазі фіксування внутрішньої валюти в іншу ( «якірної») валюті, а також чітке управління грошовою емісією в залежності від загальних обсягів офіційних резервів. Наприклад, такий режим свого часу діяв в Аргентині, але через кризу 2002 року був скасований. Тоді фіксований курс поступився місцем іншому – плаваючого.

Незважаючи на визначеність валютних режимів, в деяких країнах множинність валютних курсів все ще зберігається.

ПОДІЛИТИСЯ: