Коефіцієнт самофінансування

Коефіцієнт самофінансування – відношення особистого інвестиційного капіталу компанії (нерозподіленого доходу, амортизації) до її сумарним потребам. Економічна категорія, що відображає незалежну діяльність підприємства в умовах підвищеної обмеженості ресурсів і ризику – період самофінансування.

Коефіцієнт самофінансування – параметр, що відображає ставлення позикового до власного капіталу.

Сутність коефіцієнта самофінансування

Суть самофінансування – в покритті потреб компанії за рахунок власного капіталу (прибутку і амортизаційних відрахувань). При цьому саме визначення «самофінансування» виділяється із загальних особливостей фінансування виробничо-торговельної сфери. Це, в свою чергу, пояснюється посиленням ролі прибутку і амортизаційних відрахувань саме зі своїх джерел.

На практиці компанія не завжди здатна покрити поточні потреби за рахунок внутрішніх резервів, що змушує залучати інвестиції і позикові кошти, які виступають в якості доповнення самофінансування. Принцип самофінансування полягає не тільки в прагненні збільшити власний капітал, але і в бажанні організувати виробничо-торговий процес, швидко реагувати на потреби ринку, своєчасно оновлювати основні фонди.

загальна сума фінансових доходів компанії
Поєднання описаних вище дій дозволяє створити ідеальні умови для самофінансування і виділяти більше особистих коштів для покриття поточних і капітальних потреб компанії. При цьому рівень самофінансування може розраховуватися із застосуванням цілого ряду коефіцієнтів – коефіцієнта фінансової стійкості, коефіцієнта самофінансування, коефіцієнта стійкості самофінансування, коефіцієнта рентабельності самофінансування.

Ключову роль в описаній вище групі бере на себе коефіцієнт самофінансування. Його завдання – показати реальне ставлення капіталу компанії, тобто у скільки разів свої джерела капіталу більше, ніж джерела залучених (позикових) коштів.

За коефіцієнтом самофінансування можна оцінити запас фінансової міцності підприємства. Чим більше цей коефіцієнт, тим більше особистих коштів у господарюючого суб’єкта і тим вище рівень самофінансування. Крім цього, коефіцієнт представляє собою індикатор, що відображає рівень залучення у виробництво сторонніх залучених (позикових) коштів ззовні. Подібна інформація дозволяє керівнику своєчасно реагувати на зміни в господарській діяльності. Як тільки коефіцієнт самофінансування знижується, підприємство може оперативно переорієнтувати виробництво в одному або декількох напрямках діяльності – фінансовому, технічному, торговому, виробничому, кадровому, організаційно-управлінському.

Методи і особливості розрахунку коефіцієнта самофінансування

У літературі з економіки можна зустріти безліч варіантів оцінки самофінансування. Тут важливо не просто врахувати власний капітал з поточним балансом, а й вистежити джерела його формування, визначити, за якими напрямками та етапами вони застосовуються. Ось чому оцінка рівня самофінансування вимагає комплексного підходу.

Так, на практиці один з кращих способів – кількісна оцінка рівня самофінансування шляхом обчислення однойменного коефіцієнта Кс. Але особливість в тому, що у даної методики виділяється кілька основних підходів. Розглянемо кожен з них:

1. Перший варіант передбачає розрахунок коефіцієнта самофінансування за допомогою двох складових: ЧА – розміру чистих активів, і ІБ – підсумок балансу. Сама формула виглядає наступним чином:

Кс = ЧА / ІБ.

Тут використовується всього два параметри. ЧА – показує частку капіталу, яка була утворена за рахунок власних коштів. Вся решта активу формується, як правило, за рахунок залученого або позикового капіталу. У свою чергу, чисті активи можна розрахувати як різницю, між сумарними активами підприємства і загальною сумою його зобов’язань.

При розрахунку чистих активів прийнято включати цільове фінансування, прибуток майбутніх періодів, короткострокові і довгострокові позики, а також ряд інших зобов’язань. Сюди ж можна віднести борги перед засновниками компанії, кредиторську заборгованість і так далі.

Що стосується таких складових, як прибуток майбутніх періодів і цільове фінансування, то вони виступають в якості джерел особистих ресурсів компанії. Якщо ці параметри відняти від розміру загальних ресурсів, то дані коефіцієнта самофінансування будуть спотворені.

2. Другий варіант розрахунку коефіцієнта самофінансування проводиться з урахуванням двох параметрів: ΔСФР – приросту власних коштів і ΔФР – приросту загального обсягу ресурсів компанії. Саму формулу можна представити таким чином:

Кс = ΔСФР / ΔФР.

Фахівці схиляються до думки, такий розрахунок (одночасно з коефіцієнтом самофінансування) дозволяє визначити коефіцієнт автономії. Його суть – відобразити обсяги приросту власних коштів компанії на тлі загального приросту капіталу. У свою чергу, приріст сам по собі не може показувати зміна рівня самофінансування, тому більш точний розрахунок можна зробити за такою формулою:

 

Кс = СФР / ФР,

 

де ФР – це сумарний обсяг усіх фінансових ресурсів компанії, а СФР – сумарний обсяг власного капіталу з урахуванням зовнішніх і внутрішніх джерел.

 

Щоб гарантувати правильність розрахунків за наведеною вище формулою, необхідно точно відслідковувати фінансові потоки компанії, що не завжди можливо. Як правило, звітність компанії не здатна відобразити всі параметри, що стосуються руху і структури фінансових ресурсів компанії. Крім цього, Звіт та Баланс про прибуток і збитки складається на певний період часу, що не дає інформації про переміщення власного капіталу в цікавлять тимчасові проміжки.

 

Більш кращим в цьому відношенні є Звіт про рух капіталу. У ньому можна побачити всі рухи додаткового, резервного та статутного фондів. Крім цього, багато інформації можна отримати з внутрішньої звітності компанії, що представляє собою спеціальні звіти з інформацією по цікавого напрямку. Така документація може становити раз в день, місяць, квартал або рік. Єдиний мінус у тому, що доступ до інформації обмежений, адже вона відноситься до розряду комерційної таємниці.

 

3. Третій варіант розрахунку коефіцієнта самофінансування враховує відношення приросту накопичених за певний період коштів (НК) і чистого доходу за аналізований період (ПП). Формула виглядає наступним чином:

 

Кс = ΔНК / ПП.

 

Творці методики вважають, що коефіцієнт самофінансування дозволяє побачити частку чистого прибутку, спрямованої на розвиток компанії (збільшення її власного капіталу). У разі коли параметр коефіцієнта самофінансування вище 100%, то підвищення обсягів накопиченого капіталу пов’язане з декількома факторами – накопиченням чистого прибутку, отриманням цільового фінансування і так далі.

У даного розрахунку є два недоліки. По-перше, поняття “накопичений капітал” кожен фахівець може трактувати по-різному. По-друге, розрахований параметр є лише загальним показником, який характеризує одну із сторін самофінансування за певний проміжок часу.

4. Четвертий підхід. Тут коефіцієнт самофінансування розраховується за такою формулою:

Кс = (П + А) / (К + З),

де А – це амортизаційні відрахування, П – прибуток, що спрямовується до фонду нагромадження, З – кредиторська заборгованість (сюди ж відносяться і інші залучені кошти), К – позиковий капітал компанії.

Згаданий вище розрахунок можна проводити виключно всередині компанії, адже даних публічної звітності для формули розрахунку явно недостатньо. З іншого боку, така методика не завжди рятує і працівників компанії, адже навіть при наявності всіх даних гарантувати економічну коректність отриманого результату неможливо. Пояснити це просто. У чисельнику формули встановлюються оперативні дані, а в знаменнику – інформація, яка накопичена за весь період діяльності. Крім цього, при розрахунку враховується тільки пара джерел внутрішнього фінансування, а решта будуть неврахованими.

Посилання на основну публікацію