Грошово-кредитна політика: визначення

Грошово-кредитна політика (ДКП) країни – це сукупність заходів в області кредиту і грошового обігу, спрямованих на досягнення економічного благополуччя країни. Вибір ДКП обумовлений в першу чергу цілями, які повинні бути досягнуті. До числа можливих цілей ДКП експерти відносять такі:

  • Зміцнення національної валюти.
  • Підвищення рівня зайнятості населення.
  • Збільшення темпів економічного зростання.
  • Стабілізація національної економіки.

Принципи регулювання економіки

У загальному вигляді ДКП може бути рестрикційних і експансивної. Перший вид передбачає введення обмежень на банківські операції, другий, навпаки, їх стимулювання.

Видно, що ЦБ може використовувати різноманітні інструменти для реалізації ДКП. В тому числі:

Регулювання норми резервування. Кожен комерційний банк повинен зберігати частину своїх активів на рахунку в Центробанку. Частка таких активів і називається нормою резервування. Банки можуть надавати послуги кредитування тільки тоді, коли у них достатньо грошей понад зарезервованої суми. Підвищуючи норму резервування, ЦБ підштовхує комерційні банки до підвищення процентних ставок, знижуючи таким способом привабливість пропозицій банків для споживача. На даний момент ставка резервування становить 3,5% для рахунків юридичних, фізичних осіб, а також для рахунків в іноземній валюті. Порушення нормативу загрожує недобросовісному банку штрафом, розмір якого не може перевищувати дві ставки рефінансування (ставки, по якій надається кредит КБ).

Дії через відкритий ринок. ЦБ може регулювати ДКП і за допомогою покупок і продажів цінних паперів комерційних банків на відкритому ринку. Схема наступна: покупка цінних паперів банку призводить до збільшення його резервів, а, отже, і до підвищення грошової пропозиції. Продаж призводить до зворотного ефекту.

Дисконтна політика. ЦБ регулярно видає кредити комерційним банкам. Змінюючи процентну ставку, ЦБ може впливати на резерви банків.

Валютне регулювання. Здійснюється ЦБ в формі інтервенцій – ЦБ виходить на валютний ринок і виробляє покупку або продаж іноземної валюти, надаючи таким способом вплив на курс.

Класифікація методів ДКП

Найпоширеніша класифікація методів ДКП пропонує ділити їх на прямі (адміністративні) і непрямі (економічні). Кожен з видів методів має свої переваги і недоліки.

Прямі методи впливають на економічну систему в цілому. Наочний приклад прямого методу ДКП – зміна норми резервування. Привабливість цих методів полягає в тому, що наслідки від їх реалізації набагато легше прогнозувати, а на розробку не потрібно багато часу і фінансів. Однак прямі методи вважаються грубими, так як можуть привести банки до нераціонального розподілу ресурсів і підштовхнути банківський ринок до монополії. Банк України користувався прямими методами аж до 1995 року, після чого відмовився від них, однак, змушений був повернутися до них в 1998 році, в кризовий час.

Непрямі методи дозволяють, навпаки, уникнути деформацій і патологій розвитку ринку, проте, наслідки від їх реалізації досить складно передбачити. Проте, зараз в нормативних документах офіційно закріплений перехід від адміністративних методів до економічних.

Посилання на основну публікацію