Галопуюча інфляція: визначення

Експертами економіки прийнято класифікувати інфляцію на 3 категорії: на помірну (в деяких джерелах називається повзуча), галопуючу і гіперінфляцію. Галопуюча інфляція передбачає більш стрімке знецінення валюти ніж при помірній і менш стрімке ніж при гіперінфляції. Одностайної думки щодо того, які темпи зростання у галопуючої інфляції, не існує: найчастіше приймає до уваги інтервал від 10 до 100% річних, однак, деякі вчені (наприклад, Лауреат Нобелівської премії Пол Самуельсон) встановлювали максимум вище – 200%.

Галопуюча інфляція вважається патологією економіки, але ніяк не ознакою, що характеризує її нормальний стан. Така інфляція стає некерованою, в результаті чого підвищуються ризики при укладанні угод.

Галопуюча інфляція властива державам, чия економіка переживає перехідний період. Зараз за даними ООН галопуюча інфляція зустрічається в країнах третього світу, деяких державах СНД.

Причини галопуючої інфляції

Як відомо, інфляція зростає через те, що держава емітує додаткові гроші. Обсяг грошової маси починає перевищувати обсяг товарної, і валюта знецінюється. Природно, без причини держава друкарський верстат не чіпатиме – необхідно вагома підстава. Виділяють наступні причини:

Одна з основних причин – мілітаризованість економіки. Так, підвищення витрат на озброєння і військових ніяким чином не стимулює виробничий потенціал країни, а, навпаки, стримує його. Для того щоб військові дії не позначилися на рівні життя населення країни значно, держава змушена емітувати додаткові банкноти, що зменшує їх цінність.

До слова, ті ж самі причини можуть привести і до гіперінфляції. Все залежить від серйозності проблеми. Наприклад, якщо військові дії ведуться на чужій території, інфляція не вийде за межі галопуючої, якщо ж всередині країни – можливо знецінення валюти на 200-300% на рік.

Особливості галопуючої інфляції

До характерних рис галопуючої інфляції можна віднести наступні:

Відмова від внутрішньої валюти. Галопуюча інфляція – реальний ризик для сторін при укладенні довгострокових угод. Тому в контрактах починає фігурувати стабільніша зарубіжна валюта. Наприклад, в лихі для української економіки 90-ті роки майже всі угоди укладалися в американських доларах.

Важлива роль інфляційних очікування. Відмова від внутрішньої валюти – не єдиний спосіб знизити ризики. Іншим є включення в умови договору інфляційних очікувань. Природно, це вносить деяку невизначеність, а тому також негативно позначається на економічному зростанні.

Падіння обсягу депозитів. Банки пропонують вклади під дуже вигідні відсотки, але всупереч здоровому глузду ніхто не поспішає віддавати їм свої гроші на зберігання. Кредити ж самі фінансові установи прагнуть урізати – існує ймовірність, що процентна ставка не зможе покрити темпи зростання інфляції (про прибуток мови і не йде), і банк, як результат, виявиться в мінусі за підсумками угоди. Використовуються також плаваючі відсоткові ставки, прив’язані до рівня інфляції, проте, такі кредити не користуються популярністю у населення. Галопуюча інфляція здатна викликати кризу в банківській сфері.

Прагнення конвертувати валюту в товари. Населення прагне інвестувати кошти в щось, що має реальну цінність, незалежну від курсу валют, наприклад, в нерухомість або меблі. Помилковим ходом є інвестування в електроніку, так як вона знецінюється ще більшими темпами, ніж валюта.

Посилання на основну публікацію