Фінансова діагностика підприємства та підтримка управлінських рішень

Якщо ми виходимо з того, що підприємство повинно розглядатися як механізм, який перебуває в стані безперервного вдосконалення своєї діяльності, то природно виникає питання, з чого почати цей процес. Комплекс діагностичних процедур є очевидною стартовою фазою будь-якого процесу реструктуризації. Подібно до того, як хворий людський організм потребує ґрунтовної діагностиці перед початком лікування, підприємство повинно пройти не менше грунтовну діагностику перш, ніж приступити до трансформації. Дана аналогія є дуже доречною, багато західні фінансові менеджери використовують термін «фінансове здоров’я» (Financial Health).

Припустимо, що діагностика проведена, знайдені «больові точки» бізнесу, проведено комплекс заходів щодо поліпшення стану підприємства і, здавалося б, мета досягнута. Але заспокоюватися рано. Кожен лікар знає, що будь-який його одужав хворий потребує постійного контролю здоров’я, ґрунтовному, скажімо раз на рік (це, здається, називається диспансеризацією) і менш ґрунтовному, щомісяця. Точно також слід контролювати фінансове здоров’я підприємства. Щонайменше, раз на рік підприємство має «здавати по можливості» всі аналізи, а щомісяця – тільки частина з них, які є найбільш важливими з точки зору подальшого можливого погіршення стану.

А що робити, якщо підприємство має порівняно гарне фінансове здоров’я? Чи потрібно про нього турбуватися? Кожні людина, особливо у віці, взявши на озброєння медичну аналогію, розуміє, що дане питання є дурним. В умовах сучасної конкуренції зберегти фінансове здоров’я надзвичайно нелегко. Якщо підприємство постійно не стежить за основними показниками, то дуже скоро з’ясується, що фінансові результати компанії стали істотно гірше, ніж в минулому періоді. Операційний механізм підприємства стає менш ефективним з точки зору отримання кінцевого результату.

Розуміючи важливість цієї тези, у менеджера виникає питання, що і як слід контролювати? Звернемося знову до медичної аналогії. Коли лікар отримає результати Ваших аналізів, він обов’язково почне з’ясовувати, яким є Ваш спосіб життя? Іншими словами, що ж в способі життя пацієнта призвело до такого його стану. Якщо говорити мовою більш характерним для менеджменту, лікар починає вивчати основні процеси життєдіяльності пацієнта. Зараз дуже популярний термін «бізнес-процес». Справді, щоб краще зрозуміти причини «фінансового нездоров’я» підприємства необхідно глибоко вивчити основні бізнес-процеси з тим, щоб потім спробувати їх змінити.

На цьому можна припинити проведення простих популярних порівнянь. Говорячи більш професійною мовою, в діагностиці підприємства існують два основних об’єкта аналізу:

результати діяльності підприємства за період і його стан на поточний момент часу і

основні бізнес-процеси підприємства.

Таким чином, ми формулюємо перше положення діагностики, яке визначає дві сфери прикладання

 

межах основні об’єкти діагностики, спробуємо зв’язати фінансову діагностику із загальним діагностичним процесом. Видається очевидним положення (друге) про те, що не можна обмежити інструментарій діагностики розрахунком тільки фінансових показників. Фінансові показники повинні з’являтися на кінцевій стадії діагностики. Вони і є по своїй суті замикаючими: весь менеджмент підприємства наполегливо працював протягом місяця або кварталу, потім порахували фінансові показники, і «розплакалися» – виявилося гірше, ніж в минулому періоді. Питається, чому? Відповісти на це питання принципово не можна, якщо використовувати тільки фінансові показники. Слід не забувати, що діагностика не робиться сама по собі – вона служить цілям управління. А управляти підприємством за допомогою тільки фінансових коефіцієнтів – це те ж саме, що керувати автомобілем, використовуючи дзеркало заднього огляду: «видно, що залишив за собою, але незрозуміло, як це сталося». Це однаковою мірою відноситься як до лівої, так і до правого боку рис.1. Аналізувати слід не тільки бізнес-процеси забезпечують «фінансову функцію» підприємства, а й всі основні бізнес-процеси, пов’язані з діяльністю підприємства.

Зупинимося на структурі діагностики. Почнемо з діагностики результатів діяльності та стану підприємства. Фінансовий інструментарій даної частини діагностики досить великий, він включає в себе велику кількість фінансових показників (коефіцієнтів), які часто дублюють один одного, і не завжди очевидна необхідність використання тих чи інших коефіцієнтів. Це призводить до необхідності наступне третє положення фінансової діагностики сформулювати у вигляді принципу розумної достатності використання методів фінансового аналізу. Суть принципу надзвичайно проста – для цілей діагностики слід використовувати тільки ті показники, які є інформаційною основою для прийняття управлінських рішень

Безпосереднє використання фінансової звітності є першим, але не основним кроком, фінансової діагностики. Перш за все, підкреслимо різницю між поняттями «інформація» і «дані». Дані в області фінансового менеджменту зазвичай представляють собою набір будь-яких відомостей, головним кількісного характеру, які в тій чи іншій манері характеризують підприємство. Важливо не тільки те, що на основі цієї слабо структурованої інформації принципово неможливо зробити ефективну діагностику. Термін «інформація» передбачає певний рівень організації даних, причому порядок упорядкування інформації служить цілям її використання.

Перший етап структурного упорядкування фінансових даних як раз і полягає в складанні фінансової звітності, коли фінансові дані організовуються за спеціальними форматам, що створює 1) баланс, 2) звіт про прибутки і збитки, 3) звіт про рух грошових коштів. Чи можна зробити ґрунтовний аналіз підприємства за допомогою цих даних? Принципово, так. Але це може зробити тільки досвідчений фінансист. Ще раніше було згадано, що кінцевим споживачем результатів діагностики є вище керівництво, і «не царська це справа» копатися в даних балансу і звіту про прибутки. Керівнику необхідна деяка більш узагальнено представлена ​​і лаконічна система даних. У той же час отримати відповіді на деякі більш уточнюючі питання можна тільки на підставі первинних фінансових звітів. Які ж узагальнюючі дані можна витягти безпосередньо з фінансових звітів. Це, по-перше, суму основних та обігових коштів підприємства, величину його заборгованостей і власного капіталу. Далі, звіт про прибуток надає дані по величині операційної та чистого прибутку. І, нарешті, результуючі грошові потоки від операційної, інвестиційної та фінансової діяльності зі звіту про рух грошових коштів.

Вертикальний і горизонтальний аналіз фінансової звітності є наступною стадією упорядкування фінансової інформації. Його зміст надзвичайно просто. У горизонтальному аналізі зіставляються (в абсолютному і процентному співвідношенні) основні статті балансу, звіту про прибуток і звіту про рух грошових коштів. У вертикальному аналізі всі дані фінансових звітів подаються у відносному (процентному) вираженні.

Даний інструментарій фінансової діагностики ілюструє четверте положення фінансової діагностики, яке можна сформулювати як принцип порівнянності. Суть цього принципу полягає в тому, що самі по собі фінансові показники є марними для прийняття рішення, якщо менеджер не зіставляє їх з якимось іншими даними, що мають відношення до об’єкта діагностики. Існує два види показників для порівняння:

показники даного підприємства за попередні періоди часу,

аналогічні показники інших підприємств, що належать тій же галузі, (зазвичай підприємств-конкурентів).

Дане положення символізує прагматичну простоту основної мети діагностики – за результатами діагностики слід зробити по можливості два висновки:

Як змінився стан підприємства в порівнянні з попередніми періодами – погіршився або покращився?

Наскільки успішно наше підприємство працює в порівнянні з конкурентами.

В даному контексті доречно згадати прийшло «з глибини соціалістичних років» поняття нормативу. У багатьох книгах з фінансового аналізу поряд з визначенням того чи іншого фінансового показника зазвичай вказують його цільової норматив, наприклад, сума позикових коштів не повинна перевищувати 50% загальної суми джерел фінансування. Мовляв в цьому випадку підприємство буде мати достатню фінансову автономію і йому не загрожує банкрутство. Твердження подібного типу є, м’яко кажучи, наївними і непрофесійними. Справа в тому, що найвищою оцінкою ефективності менеджменту підприємства є його здатність успішно працювати за рахунок «чужих грошей», тобто позикових джерел. Досить згадати, що активи, мабуть, найуспішнішою компанії всіх часів «General Motors Corporation» капіталізуються в даний час на 90% за рахунок позикових фінансових ресурсів.

Що ж є методичним замінником нормативу фінансового показника? Традиційно в світовій практиці використовують «середні по галузі» значення фінансових показників. Ці значення оцінюються щороку на підставі фактичних результатів діяльності реальних підприємств з обліків галузевої приналежності і масштабу діяльності. Наприклад, можна знайти середні показники по деревообробним підприємствам з величиною валової виручки від 5 до 10 млн. Американських доларів. Багато вітчизняних менеджери беруть ці орієнтири для зіставлення з результатами діагностики власних підприємств.

Якщо ж таких даних немає, або вони не порівнянні, то єдиним джерелом порівняння є значення цього показника підприємства за минулий період часу. Спостерігаючи позитивну (тобто спрямовану на поліпшення) динаміку будь-якого показника підприємства його менеджмент робить висновки про те, що команда працює успішно. У той же час, негативна динаміка змушує шукати слабкі місця діяльності.

Третій інструментарій (див. Рис. 2) фінансової діагностики – це традиційний набір фінансових коефіцієнтів, Ratio Analysis, як часто говорять західні фінансові аналітики. І ось тут настає найбільша невизначеність. Кожен автор книги з фінансового аналізу вважає своїм обов’язком запропонувати власну класифікацію фінансових коефіцієнтів. Найчастіше ознаки таких класифікацій не очевидні. Слід зазначити, що зазвичай не так уже й важливо в якій послідовності розраховувати і аналізувати коефіцієнти. Важливо не упустити будь-які ключові показники і дати їм правильну інтерпретацію.

Автор вважає за доцільне впорядкувати фінансові показники за ознакою операційної діяльності як головного фокуса підприємства з урахування ринкової орієнтації. Цей дещо туманний на перший погляд ознака ілюструється рис. 3. Суть пропонованого підходу полягає в тому, що основним показником результативності підприємства визнаний показник прибутковості власного капіталу (зазвичай позначається ROE). Таким чином, на перше місце ставиться інтерес власника. Даний показник забезпечується, головним чином, двома факторами: прибутковістю продажів (цей показник належить групі показників операційної діяльності) і оборотністю активів (група показників ефективності використання активів). Справді, кожен підприємець розуміє, що високу віддачу від використання вкладених коштів можна забезпечити високу «маржею продажів» і / або високою оборотністю оборотних коштів. Оцінка показників ліквідності є невід’ємною частиною діагностичної процедури. Їх призначення полягає в тому, щоб застерегти менеджмент підприємства від зайвого збільшення оборотності. «Пам’ятай про загрозу банкрутства» – кажуть ці показники. Нарешті, віддачу від використання вкладених власником засобів можна збільшити за рахунок використання довгострокових позикових ресурсів. Цю частину діяльності компанії (вона називається фінансової) характеризує група показників структури капіталу.

Посилання на основну публікацію