Адміністративна економіка: визначення

Адміністративна економіка – це система суспільних взаємин, що відрізняється високим рівнем централізації всіх форм господарської діяльності. Виникнення і розвиток характерно для країн, де частка державної власності вкрай висока. Управління економічними процесами часто відбувається без урахування об’єктивних чинників під впливом ідеологічних установок.

Такі системи прийнято називати ще адміністративно-плановими (командно -Адміністративні). Яскравим прикладом її може служити економіка Радянського Союзу, управління якою здійснювалося спеціальними державними органами на підставі п’ятирічних планів економічного розвитку. Здорова ідея була доведена до повного абсурду, що в кінцевому підсумку призвело до утворення тотального дефіциту і повного краху системи.

 Адміністративна економіка за своєю суттю є прямою протилежністю системі ринкових відносин, де держава не втручається в господарську діяльність. У сучасному світі такі крайнощі зустрічаються рідко. Фахівці вважають за краще говорити про частку державного сектора і ступеня впливу владних структур на господарську діяльність через законодавче регулювання, оподаткування та інші методи.

Принципи функціонування адміністративної економіки

Для виникнення такої системи взаємовідносин необхідно виконання цілого ряду умов:

  • суспільна власність на засоби виробництва;
  • централізоване планування;
  • директивне управління господарською діяльністю підприємств.

Громадська власність передбачає участь в керуванні нею всіх громадян даної держави, що в принципі неможливо. Зазвичай власником засобів виробництва і відповідно підприємств ставати держава. Для управління економічними процесами в системі управління країною створюються спеціальні органи, які комплектуються чиновниками.

Для розвитку економіки формуються державні плани, які доводяться до виконавців у вигляді директив. Для цього формуються спеціальні відомства для планування і оперативного управління, в завдання яких входить:

  • Збір, обробка та аналіз інформації щодо макроекономічних показників.
  • Розробка планів економічного розвитку країни на певний термін (зазвичай п’ять років).
  • Підготовка завдань для всіх галузей економіки з складанням графіків їх виконання з розбивкою за часом і доведення їх до конкретних виконавців.
  • Контроль виконання директивних розпоряджень, збір і обробка звітів про господарську діяльність.

В основу адміністративно-планової економіки покладено принцип планування відповідно визначальним фактором стає пропозиція товарів і послуг часто без урахування реального попиту. В ідеалі система управління повинна мати і зворотний зв’язок для того, щоб оперативно реагувати на запити споживача. На ділі система громіздка і просто не встигає адекватно відстежувати їх зміни.

Планування в умовах адміністративної економіки

Держава як основний власник коштів виробництва здійснює управління ними через уповноважені органи. На перший план в такому випадку висуваються питання планування для координації господарської діяльності підприємств. Основне завдання цього процесу полягає у визначенні кількісних показників і складу кінцевого продукту необхідного для забезпечення життєдіяльності населення, функціонування держави і розвитку країни.

Фахівці розрізняють два основні підходи до питань економічного планування: індикативний і директивний. Кожен з варіантів має цілий ряд власних достоїнств і особливостей. Індикативне планування носить переважно характер рекомендацій і орієнтирів. Така методологія сприяє підвищенню стійкості національної економіки і зниження негативних факторів типу невизначеності.

На підставі індикативних планів державними органами формується економічна і кредитно-грошова політика. Таким чином, стимулюється розвиток пріоритетних галузей промисловості через систему державних закупівель та національних програм. Найбільш яскравим прикладом країни, де застосовується індикативне планування, є Франція. Це держава демонструє високу стабільність зростання економіки.

Директивне планування передбачає створення спеціального державного органу виконання функцій управління економікою. Рішення прийняті зазначеним відомством затверджуються на законодавчому рівні. Для підприємств вони мають форму директив обов’язкових для виконання. У разі невиконання планових завдань керівництво підприємства притягується до відповідальності.

Посилання на основну публікацію