Хто такі відьми?

Слово «відьма» походить від давньоруського «адже», що означає «знання, чаклунство». Відьму інакше називали чаклункою. У народних повір’ях це жінка, що вступила в союз з дияволом або з іншого нечистою силою заради здобуття надприродних здібностей. Особливо велике поширення отримала віра у відьом в Середні століття. І не випадково, оскільки християнська релігія вважала жінку джерелом спокуси і гріха. До відьмам відносили також і прихильників язичництва: язичницькі жерці і боги були для християн тієї ж нечистою силою.
Що ж відрізняло відьом від інших «нечистих»? Вважалося, що за намовою диявола відьми напускали порчу на людей і худобу, займалися чаклунством, викликали епідемії, посухи, неврожаї.
Вони наділялися здібностями приймати звірину зовнішність, літати по повітрю, оживляти будь-який предмет, робитися невидимими. Їх атрибути, те, що супроводжувало, – кажани, чорний кіт, помело, кочерга, чарівні трави.
Як правило, відьма представлялася потворної старою, яка, щоправда, могла в будь-який момент перетворитися на дуже привабливу дівчину. Для спілкування один з одним та іншої нечистої силою відьми збиралися на шабаш, куди прилітали верхи на мітлі, цапа або свині, в яких могли перетворити будь-якої людини. Особливо побоювалися відьом в дні свят, коли їх втручання, на думку наших предків, могло зашкодити врожаю і, як наслідок, благополуччю людей. Про відьом завжди існувала безліч легенд і страшних історій. Майже всі з них так чи інакше увійшли в літературу. Так, великий російський письменник Микола Васильович Гоголь за допомогою цих усних оповідань створив свої знамениті твори: «Майська ніч, або Утоплена», «Ніч перед Різдвом», «Вій» та ін.

Посилання на основну публікацію