Типологія філософсько-правових концепцій

Типологія філософсько-правових концепцій по вихідним теоретичним основам

Філософія права має безліч аспектів. Домінування того чи іншого аспекту в інтерпретації правової реальності зумовлює і обумовлює необхідність виділення в цілісному філософсько-правовому знанні його концептуальних різновидів.
Філософсько-правовий ідеалізм об’єднує уявлення про правової реальності як породженні Духа, інобуття Ідеї, понять і т.п. (Фома Аквінський, Г.В.Ф. Гегель, В.С. Соловйов).
Філософсько-правовий матеріалізм висловлює протилежну точку зору і обґрунтовує вторинність права як відображеного в суспільній свідомості матеріального буття, матеріальних відносин між людьми. До філософсько-правовому матеріалізму слід віднести і натуралістичні концепції, які виводили різні правові системи безпосередньо з природних умов – клімату, географічного положення і т.п. (Ш. Монтеск’є, Т. Гоббс, К. Маркс).
Філософсько-правовий раціоналізм полягає в обґрунтуванні знання як основоположної складової правової реальності та головного умови існування права (Сократ, Б. Спіноза, І. Кант, Г.В.Ф. Гегель).
Філософсько-правовий ірраціоналізм грунтується на уявленні про формування та існування правової реальності на основі дораціональних феноменів, непояснених раціональними засобами, – волі (Ф. Ніцше), почуття солідарності (Е. Дюркгейм), інтуїції або “життєвих поривів” (А. Бергсон).
Філософсько-правовий позитивізм орієнтує на розгляд правової реальності як сукупності одиничних фактів, “очищених” від моралі, політики та психології, верифікованих або фальсифікації, а самого права – як сукупності норм (О. Конт, Д. Остін, Г. Кельзен).
Філософсько-правовий персоналізм відводить визначальну роль у правовій реальності особистості (persona). Саме особистість у цій концептуальній установці є метою і ядром правової реальності (Н. А. Бердяєв).
Різноманітність філософсько-правових концепцій обумовлено не тільки тим, що існує багато аспектів філософії права, а й тим, що розрізняються три основних види права – природне, позитивне і гуманістичне.
Такий підхід дозволяє розглядати природу права в трьох основних концепціях: 1) як природного; 2) як позитивного; 3) як природного і позитивного. У цих концепціях зміст і предметне поле філософії права визначається розрізненням і співвідношенням природного і позитивного права (термін jus positivum – “позитивне право” виник в римській і утвердився в середньовічній юриспруденції). Для прихильників юснатурализма (від jus naturale – природне право) природне право – це єдине справжнє право, право у власному розумінні слова, тоді як державно встановлене і офіційно чинне право (тобто позитивне право) – право несправжнє, несправжнє, довільне, штучне , неприродне. Тому філософія права у юснатуралістов – це по суті філософія природного права.
Природне право (право повсякденного світу людини) в історико-юридичній науці розглядається як домагання людини, такі з його природних потреб, з природних умов його життєдіяльності. Воно не фіксується в писаному законі. Природне право незаперечно, категорично, непідвладне ситуації, і наслідки його порушення невідворотні.
Позитивне право (право системного світу людини) – фіксована в нормативних документах система вимог соціальних інститутів, виражених в законі. Філософія позитивного права – це свого роду філософське обґрунтування легизма і позитивістського законознавства.
Гуманістичне право (право життєвого світу людини) являє собою регулятиви взаємин людини в суспільстві, які орієнтовані в першу чергу на людину, на правозаконності і панування загальнодемократичних принципів.
З цих, самих загальних, характеристик видів права стає очевидним, що природне право неминуче пов’язане з матеріалістичними і натуралістичними філософсько-правовими концепціями. Позитивне право обґрунтовується переважно раціоналістичними і позитивістськими концепціями, а гуманістичне право нерозривно пов’язане з філософсько-правовим персоналізмом і лібералізмом.

...
ПОДІЛИТИСЯ: