Свобода і відповідальність

Свобода завжди визнає за суб’єктом певні права по відношенню до суспільства, але в той же час вимагає від нього відповідальності (виконання обов’язків) перед суспільством, слідування соціальним нормам, юридичним законам.
Відповідальність – органічне властивість волі. Свавілля саме тому і не є свободою, що він не передбачає відповідальності. У філософській літературі радянського періоду відповідальність як соціально-філософська категорія трактувалася однобічно. Як правило, вона розглядалася в нерозривному зв’язку з дисципліною, організованістю, в руслі домінуючого положення колективу і держави перед особистістю. Такому підходу відповідала класифікація видів відповідальності. Так, у нормативних документах передбачалися: цивільна відповідальність – покладання провини за неправомірну поведінку (невиконання зобов’язань, заподіяння шкоди майну); кримінальна відповідальність – покладання провини за злочини; матеріальна – як обов’язок відшкодовувати завдані державі матеріальні збитки та ін.
У юридичній літературі приділяється велика увага проблемі відповідальності як обов’язки людини дати звіт у своїх діях; або його здатності сумлінно і усвідомлено виконувати обов’язки, а в разі їх невиконання – нести покарання. У правовій науці немає загальноприйнятої думки про сутність юридичної відповідальності (Див .: Горшнева В.М., Осипова П.П., Строгович М.С, Тархова В.А., Фефелова П.А. та ін.). Розгляд відповідальності поза свободи збіднює розуміння цього феномена. Справа в тому, що відповідальність нерозривна зі свободою людини як творчого суб’єкта. Людина, особистість, держава та інші соціальні суб’єкти здійснюють діяльність не інстинктивно, а свідомо. Це означає, що розум, у тому числі юридично оформлений, не дозволяє соціальному суб’єкту робити все, що завгодно. Як вже зазначалося, свобода – це можливість жити по-своєму в межах, що допускаються нормами суспільства. А жити по-своєму означає вибирати між добром і злом, справедливістю і несправедливістю, моральним і аморальним, бути творцем, реалізувати себе як особистість і відповідати за вибір перед суспільством і самим собою. Філософсько-правове розгляд відповідальності дозволяє глибше розкрити сутність юридичної відповідальності як правовідносини (суб’єктно-суб’єктна відношення), в якому кожна зі сторін зобов’язана відповідати за дії перед іншою стороною, а, в кінцевому рахунку, перед державою і суспільством.
Проблема самовідповідальності досконально розглядається в релігійної філософії. С.Л. Франк пов’язує свободу, відповідальність і творчість людини з його життєвим внутрішнім досвідом, розуміється як “досвід спілкування з людьми”, “моральний досвід”, “релігійний досвід”, “естетичний досвід”, “досвід спілкування з Богом”. Співвідношення свободи і відповідальності він розглядає крізь призму гріха: гріх – це неналежне, це те, від чого ми зобов’язані утримуватися і при здійсненні чого ми усвідомлюємо нашу провину (Див .: Франк С.Л. Реальність і человек.М., 1997. З . 225.). З точки зору С.Л. Франка, гріх, свобода і відповідальність – це одна проблема. “Грішити здатне тільки істота, обдароване свободою, – в якомусь загальному сенсі здатне і утримуватися від гріха” (Там же. С. 303.).
Але й тут свобода являє собою вибір між добром і злом, вибір мети і засобів її досягнення, в той же час це і реалізація поставленої мети, тобто творчість. Як творець людина повинна бути вільна і відповідальний. Багато мислителів відзначали, що творчість передбачає пред’явлення певних вимог до його результатів, тобто творчість за природою відповідально. Якщо людина не творець, то він не вільний, а відповідальність за дії прагне покласти на інших людей.
Реальність – завжди єдність актуальності і потенційності, тому соціальний суб’єкт у діяльності має справу з обома її сторонами, він постійно “тримає відповідь” перед собою, іншими соціальними суб’єктами, суспільством за “переклад” можливості в дійсність. При цьому актуальна сторона діяльності пов’язана з реальною відповідальністю, а потенційна – з потенційною, тобто з готовністю суб’єкта відповідати за будь-які наслідки діяльності. Тому відповідальність можна розглядати як єдність сущого (реальна відповідальність) і належного (потенційна відповідальність).
Відповідальність виступає не як якась абстракція, вона має конкретні форми буття, наприклад, політичну, правову, моральну, екологічну. Зрозуміло, що відповідальність тісно пов’язана з самосвідомістю і рівнем культури соціального суб’єкта. На правову відповідальність впливають такі фактори, як вік людини, її психічний стан. У моральної відповідальності лідирують фактори совісті і обов’язку; в психологічній – фактори сорому, переживання з приводу невиконаного обов’язку, зобов’язання.
Таким чином, відповідальність як філософсько-правова категорія фіксує зрілість свободи людини у виборі цінностей, цілей, засобів і способів їх досягнення, в розумінні наслідків дій (чи бездіяльності) не тільки для інших людей, а й для себе. Справжня свобода має межі: вона відповідальна. Коли людина хоче бути впевнений у справедливості свого бажання, дії, вчинку, він керується відповідальністю. Філософсько-правова категорія “відповідальність” дозволяє досліджувати правову юридичну відповідальність в системі інших видів соціальної відповідальності, тобто виявити, з одного боку, спільне, що їх об’єднує, а з іншого, – визначити її особливості як соціальної відповідальності специфічного виду. Тим більше що юридична наука майже не вивчає відповідальність політичну, моральну, всередині різних громадських організацій.

...
ПОДІЛИТИСЯ: