Суть антропологічного принципу у філософії Л. Фейєрбаха

Видатним представником младогегельянского школи був Людвіг Фейєрбах. Ядром філософської концепції Фейєрбаха була людина, яка «і є Бог». Релігія у Фейєрбаха – продукт людської фантазії. У роботі «Сутність християнства» Фейєрбах дав концептуальний аналіз специфіки релігійної свідомості, суть якої – у вірі в надприродне і фантастичні образи. Саме почуття, особливо почуття залежності людини від стихійних сил природи, відіграють вирішальну роль у релігійному поклонінні. При цьому Фейєрбах намагався не так скасувати релігію, скільки реформувати її, поставивши на місце віри в Бога віру людини в самого себе. Виходячи з цього він ратував за релігію любові до людини. У питаннях гносеології Фейєрбах робив акцент на ролі почуттів і досвіду в пізнанні. Цим він значно відрізнявся від попередньої традиції німецької класичної філософії і особливо трактування проблем теорії пізнання Гегелем. Фейєрбах вважав, що колишня філософія перебільшує роль розуму в освоєнні світу.
У цілому філософія Фейєрбаха антропологічна. У ній суспільні зв’язки трактуються переважно з моральних позицій. У антропологічної парадигмі Фейєрбаха людина володіє початкової незмінною природою, не залежної від національності, соціального статусу, епохи. Характерними рисами цієї людини виступають любов до життя, прагнення до щастя, інстинкт самозбереження, егоїзм, які і визначають його поаеденіе в культурі. Фейєрбах виходив з того, що людина спочатку природний і до нього незастосовні оціночні характеристики (добрий, злий і т.д.) і тільки умови людського життя роблять його тим, ким він стає.

Заслугою Фейєрбаха є підкреслення зв’язку ідеалізму з релігією. Різкій критиці піддає Фейєрбах також ідеалістичний характер гегелівської діалектики. Основний зміст і сенс філософії Фейєрбаха – відстоювання матеріалізму. Антропологизм Фейєрбаха проявлявся у висуванні на перший план сутності людини, яка розглядається ним як «єдиний, універсальний і вищий» предмет філософії. Але провести послідовно матеріальну точку зору в цьому питанні Фейєрбаху не вдається, так як людина для нього – абстрактний індивід, чисто біологічна істота в теорії пізнання.

Разом з тим він не заперечував і значення мислення у пізнанні, намагався характеризувати об’єкт у зв’язку з діяльністю суб’єкта, висловлював припущення про суспільну природу людського пізнання і свідомості і т.д. Ідеалістичні погляди на суспільні явища випливають з прагнення Фейєрбаха застосувати антропологію як універсальну науку до вивчення суспільного життя. Ідеалізм Фейєрбаха особливо яскраво проявляється у дослідженні релігії і моралі. Релігія розглядається ним як відчуження людських властивостей: людина як би подвоюється і в особі бога споглядає свою власну сутність. Таким чином, релігія виступає як «несвідоме самосвідомість» людини. Причини такого подвоєння Фейєрбах бачить в почутті залежності людини від стихійних сил природи і суспільства. Особливий інтерес представляють здогади Фейєрбаха про соціальні та історичних коренях релігії.
Подібна антропологічно і атеїстично орієнтована філософія зробила значний вплив на світоглядні дискусії про долю ідей Гегеля. Особливо цінними виявилися ідеї про повернення людини в центр філософії, необхідності бачити світ через era потреби, що імпонувало радикально налаштованим дослідникам Гегеля.

Посилання на основну публікацію