Основні напрямки сучасної філософії техніки

В рамках сучасної філософії техніки техніка розглядається як складний соціокультурний феномен, причому усі філософи підкреслюють багатомірність техніки. Це створює певні труднощі у філософському аналізі техніки.
Можна сказати, що жоден великий мислитель XX в. не оминув своєю увагою феномен техніки в процесі технізації сучасної культури. Серед найбільш значних досліджень можна відзначити культурно-історичну концепцію (Ф. Дессауер, Т. Литт), феноменологію Е. Гуссерля, філософію життя (А. Бергсон, О. Шпенглер), екзистенціалізм (К. Ясперс, X. Ортега-і-Гассет , М. Хайдеггер), філософську антропологію (А. Гелен, Г. Плеснер), есхатологічну метафізику Н.А. Бердяєва, неомарксизм франкфуртської школи (Г. Маркузе, Ю. Хабермас) та ін.
Ще однією особливістю філософії техніки став той факт, що в її формуванні поряд із професійними філософами величезну роль зіграли натуралісти й інженери. Більше того, у ряді країн інженери були ініціаторами постановки питання про необхідність і важливість філософії техніки і формуванні перших дослідницьких програм у цій галузі. В інших же країнах, зокрема у Франції та США, ініціатива була висунута філософами і вченими, фахівцями в різних природничих науках, які одночасно були урядовими експертами за оцінкою технологій та управління науково-технічною політикою. Може бути, відмінності у філософських концепціях, розвинених в цих країнах, їх спрямованість багато в чому обумовлені способами інституціалізації філософії техніки, своєрідністю орієнтації тих кадрів, які залучені у філософські дослідження техніки, – університетських викладачів філософії та природознавства, інженерів чи вчених – урядових експертів в області технічної політики. Все це потрібно мати на увазі, аналізуючи провідні концепції філософії техніки.
Труднощі філософського дослідження техніки зв’язані не тільки з тим, що воно далеко виходить за рамки вивчення методологічних проблем технічного знання і технічних наук, але і з тим, що воно має містити в собі величезний комплекс різнорідних проблем – відношення техніки і людини, техніки і природи, техніки і буття, місця техніки в соціокультурному світі, оцінки технічних інновацій і НТП, соціологічних, економічних і соціально-психологічних умов і наслідків технічного прогресу, взаємовідносин техніки і праці, інженерної діяльності і техніки, техніки і навколишнього середовища, екологічних наслідків НТП і т. п.
В історії філософії техніки чітко простежуються два напрямки: одне займається переважно самим предметним буттям техніки, його загальними принципами і законами; а друге розглядає головним чином питання суспільного функціонування техніки. Умовно їх можна позначити як інженерну та гуманітарну філософію техніки, які цілком виразно відрізняються один від одного.
Основними представниками першої є німецькі філософи Е. Капп (1808-1896), Ф. Дессауер (1881-1963), російський інженер П.К. Енгельмейер (1855-1942). Класиками гуманітарної філософії техніки стали К. Маркс (1818-1883), К. Ясперс (1883-1969), Л. Мемфорд (1895-1990), X. Ортега-і-Гассет (1883-1955), М. Хайдеггер (1889 -1976) і Ж. Еллюль (1912-1994).
За останні 40 років техніка стала предметом систематичного філософського дослідження, і зараз філософія техніки представлена ​​багатьма сотнями робіт. Разом з тим сучасна філософія техніки не представляє собою якоїсь філософської цілісності. Видаваний в Англії авторитетний щорічник “Research in Philosophy and Technology”, а також автори бібліографічних оглядів К. Мітчем, Р. Маккей, П. Дурбін справедливо вказують на те, що більшість публікованих сьогодні в даній галузі робіт багато в чому носять постановочний і фактографический характер. Тільки одна з 10 публікацій, на думку цих авторів, може бути віднесена до робіт високого філософського рівня, але і серед цих останніх рідко зустрічається фундаментальна опрацювання корінних філософських питань. Багато в чому це пояснюється «дитячим віком» філософії техніки, відсутністю дослідницьких традицій, систематичності в накопиченому знанні, а також єдності в застосовуваних термінах [9, с. 77].
Свого часу за дозвіл різних проблем філософії техніки бралися такі «гранди» філософії XX ст., Як Хайдеггер, Маркузе, Дюркгейм, Бергсон, Ясперс, проте навіть їм не вдалося знайти несуперечливі, цілісні й систематизовані рішення. Більше того, складний філософський мова Хайдеггера робив його роботи майже недоступними для більшості практичних інженерів. У працях ж К. Ясперса вгадувалося порівняно мале знайомство з критикованим предметом. Стало ясно, що філософська рефлексія в області техніки вимагає специфічної міждисциплінарної підготовки дослідників [9, с. 77].
Таким чином, «філософія техніки – напрямок філософсько-методологічних і світоглядних досліджень феномена техніки, що отримало помітне поширення в країнах Західної Європи та Північної Америки, а також в Японії в 60-80-х роках XX ст. На початку 70-х років XX ст. була сформульована програма цього напрямку: перехід від аналізу та динаміки технічного знання, від проблем методології технічних наук, з одного боку, і від абстрактно-метафізичних міркувань про техніку – з іншого, до комплексно-системного, міждисциплінарного аналізу техніки як складного, багатоаспектного і суперечливого чинника розвитку людської цивілізації »[6, с. 341].
Складність вирішення поставленого завдання пов’язана з неоднозначністю філософського розуміння місця і ролі техніки в соціальному розвитку, що призвело до формування двох протиборчих установок: технічного оптимізму і технічного песимізму.

Посилання на основну публікацію