Норми, звичаї, традиції і порядок

У соціальних системах порядок підтримується за допомогою норм. Норма – правило, що забезпечує певний стандарт поведінки, що має статус цінності в даному співтоваристві. Людина підкоряється такому стандарту, навіть якщо він не відповідає його інтересам. Для підтримки норм поведінки встановлюються певні санкції – соціальні заохочення чи покарання. Заохочення (позитивні санкції) – в самих різних формах: від наділення владою до “кожуха з царського плеча” – стимулюють певні дії. Покарання (негативні санкції) – догана, штраф, пониження в посаді, тюремне ув’язнення тощо. – Утримують людей від певних вчинків. І ті, й інші санкції знаходять легітимність (законність) на основі норми.
Типізацію численних норм, що існують у суспільстві, проводять з різних підстав. Зокрема, Н. Смелзер зводить їх до норм-правилам і нормам-очікуванням (Див .: Смелзер Н. Соціологія: пров. З англ. М., 1994. С. 656.).
Норми-правила регулюють суспільне життя, створюють єдиний порядок, скріплюють єдність суспільства. Вони зазвичай фіксуються в законах, а їх порушення тягне суворе покарання.
Норми-очікування увазі менш суворі правила, і до їх порушення (наприклад, вживання ложки замість вилки, поява людини в одязі, що не відповідає нагоди) ставляться поблажливо.
Практично в будь-якому суспільстві є вікові норми, які іноді називають формальними. До них відносяться вікові обмеження працездатного періоду, участі в голосуванні на виборах, покупки спиртних напоїв, вступу в шлюб і т.д.
Існують і інші класифікації норм. Так, залежно від сфери, в якій вони переважно функціонують і яку переважно впорядковують, виділяють соціальні, моральні та правові норми.
Соціальні норми – це правила мирного співжиття та співпраці, що дозволяють захистити слабкого від утисків сильного, привчити людей до приборкання пристрастей, виховати в них уміння жити один з одним в мирі та злагоді і в результаті встановити громадський порядок.
Моральні норми регулюють поведінку людей з позицій “добра” і “зла”; правові норми – з позицій законного і незаконного.
Розроблено також норми етикету, тобто правила поведінки в певній ситуації: за столом, в театрі, в гостях і т.п.
Своєрідною нормою є стереотипи (від грец. Stereos – твердий, tupos – відбиток) – стійкі тенденції сприйняття людьми соціального об’єкта максимально однорідним і несуперечливим. Зазвичай стереотипи формуються в умовах обмеженої інформації про сприймаємо об’єкті, що часто призводить до фіксації і піднесенню другорядних ознак. Іноді стереотипи висловлюють помилки і упередження, що завдає серйозної шкоди людським взаєминам.
Звичайно, різноманіття норм розрізняється за ступенем імперативності, суворості покарання за їх порушення, за важливістю для окремої людини і держави та іншими параметрами. Тим не менш, норми виступають найважливішою інтеграційної основою порядку та правопорядку в суспільстві, пронизують суспільні відносини, що склалися в результаті взаємодії великих мас людей. До речі, слід розрізняти норми поведінки маси і натовпу.
Маса – сукупність людей, що знаходяться в одному соціальному просторі, але віддалених один від одного фізичним простором; їх взаємодія визначається єдністю, збігом індивідуальних цілей. Норми маси – це регуля-тиви економічних, політичних, релігійних та інших відносин, що формуються на раціональній, усвідомленій основі.
Натовп – сукупність людей, що знаходяться в одному фізичному просторі. Натовпом керує не норма як вираження раціональності, а емоції – страх, ейфорія, агресивність, які знаходять вихід у паніці, вандалізмі та інших асоціальних проявах. Очевидно, що в силу ірраціональності поведінки виникає дуже актуальна проблема управління натовпом.
Вперше соціальні, моральні та правові норми проявили себе в звичаях. Звичай – це, з одного боку, суспільні відносини, які передбачають дотримання правил, а з іншого – історично сформована, закріплена в суспільній свідомості і поширена в суспільстві форма дій людей, що повторюється в подібних обставинах. У звичаї належне і суще збігаються, а нерозчленованих соціальні, моральні та правові норми функціонують в єдності.
Звичаї регулюють повсякденну реальність суспільства і, як правило, мають практично-прикладну, ситуативно-діяльнісної природу. Справа в тому, що в суспільному житті при всій її складності, суперечливості, різноманітті існують постійно повторювані ситуації, які вимагають від людей однакових дій, вчинків. Саме з цієї однотипної діяльності і виникають звичаї.
Кожна соціальна група – від сім’ї до етносу – створює свої звичаї. П.А. Кропоткін, зокрема, зазначав, що ще древні народи ділили звичаї на обов’язкові та рекомендаційні.
Обов’язкові звичаї фіксували норми, які забезпечують стійкість підстав життя племені і припускають неухильне дотримання ним в будь-яких ситуаціях. Це були норми релігійних традицій, родової ієрархії, розподілу праці, справедливого розподілу видобутку на полюванні і т.д. За їх порушення, що, втім, траплялося досить рідко, передбачалося жорстоке покарання аж до вигнання з племені або страти.
Рекомендаційні звичаї мали переважно виховний характер, при їх недотриманні слід було нагадування, а сам порушник ставав об’єктом насмішок. Як описував П.А. Кропоткін, у алеутів рекомендаційні норми стосувалися того, що “соромно робити”. Наприклад, чоловікові соромно боятися неминучої смерті, соромно просити пощади у ворога, виходити в море під час бурі, проявляти жадібність при розподілі здобичі (у цій ситуації всі інші дають жадібному свою частку, щоб його присоромити), хвалитися подвигами, пестити дружину в присутності сторонніх та ін. Жінці соромно не вміти шити і танцювати, пестити чоловіка або навіть розмовляти з ним при сторонніх (Див. Кропоткін П.А. Етика. М., 1991. С. 72.). Алеутські жінки про порушників рекомендаційних звичаїв складали пісні-глузування. У слов’янських народів ту ж роль виконували і виконують частівки.
Спочатку існувало три головних розряду правил, закріплених у звичаях.
До першого розряду належали правила, які регулювали виробничі відносини, встановлювали основи користування водами, лісами, плодовими деревами, угіддями, вогнем.
Другий розряд об’єднував правила взаємин між людьми – шлюбні норми, норми виховання юнацтва, ставлення до старим і дітям, норми регулювання внутрішньо-племінних конфліктів та ін.
Третій розряд – правила духовного життя: обряди, пов’язані з полюванням, порами року, переселенням в інше місце.
З часом формується і така норма звичаю, як справедливість, що розуміється як рівноправність, відновлення порушеної рівноваги (наприклад, “око за око”) або рівність у розподілі, а також норма дарообмена, що збереглася до наших днів.
На певному ступені розвитку суспільства норми звичаю вичерпують себе. Це відбувається, насамперед, через соціального розшарування. В умовах соціально-економічної нерівності виникає необхідність регулювати соціальні відносини вже не за допомогою звичаю, орієнтованого на загальну рівність, а шляхом введення норм закону.
Спочатку законодавчо закріплюються норми звичаїв, прийнятних усіма верствами і соціальними групами: соціальні норми інституалізує і перетворюються в норми права. Найбільш ранні системи права складаються в основному з звичаїв. Звичаї, закріплені законами держави в якості правових норм, стають звичайним правом. Його прикладами служать “Закони дванадцяти таблиць”, “Руська правда”, “Саксонське зерцало”.
Звичаї, що мають переважно моральне значення, називаються мораллю. Звичаї не виконують функцію встановлення порядку в суспільстві, а беруть участь у підтримці громадського порядку, забезпечують моральний зміст вчинку. Вони відповідають на питання: як саме надходити даному індивіду, стану, групі, щоб не порушити встановлений порядок?
Однак особливе значення в підтримці соціального порядку має традиція, бо суспільство формується не тільки живуть зараз людьми, а й спадщиною попередніх поколінь.
Традиція як процес комунікації між поколіннями – це збереження певних матеріальних і духовних цінностей, а також передача життєво важливих норм, що упорядковують суспільне життя, наступним поколінням.
Будучи соціальним феноменом, традиції носять суперечливий характер.
З одного боку, вони закріплюють стійкі уявлення культурної, національної, побутового життя і грають прогресивну роль доти, поки відповідають історичним вимогам, втілюють у собі об’єктивно можливу ступінь гуманності міжлюдських відносин. З іншого боку, деякі традиції стають гальмом прогресивного розвитку, сприяють виникненню суперечностей, провідних до безладу. Однак у кожному разі традиції – це результат обмеження свободи дій, комплекс умов, які необхідно враховувати і які диктують певний порядок.
Сьогодні багато пишеться про відновлення споконвічно російських традицій. Відновився стару суперечку слов’янофілів і західників про те, що потрібно Росії для прогресу і порядку. Одні стверджують, що слід виходити з самобутніх, колективістських традицій Росії. Інші впевнені, що тільки західний шлях реформ дасть нашій країні ринкову економіку і ліберальний порядок.

Посилання на основну публікацію