Місце соціально-моральної проблематики в філософії Стародавнього Китаю

Усвідомлення людиною Сходу себе і світу починається, як і скрізь, з міфології, яка виступає як предфі – лософскій етап розвитку культури. У Китаї формування предфилософских – міфологічних уявлень простежується аж до XVIII ст. до н.е. і проходить кілька етапів до виникнення філософських систем Конфуція, Лас -цзи та інших мислителів.

Власне філософська традиція сходить до VI ст. до н.е., коли з’являється вчення Кун Фуцзи, відомого в Європі як Конфуцій. Основні його ідеї викладені в книзі «Лунь юй». Центральній, системоутворюючою ідеєю вчення Конфуція виступає «жень», або гуманність, людинолюбство. «Жень» не можна трактувати як романтичне почуття або як любов до Бога. Для Конфуція «жень» – це показник істинно людського в людині, природне, інстинктивне почуття, збагачене купьтурой. «Жень» розкривається через категорії «сяо» – цивілізоване, шанобливе ставлення до своїх батьків, «ді» – поширення такого ставлення на ровесників та інших навколишніх, «чжун» (відданість) – цивілізоване ставлення до вищестоящим – правителям, імператору, власній країні. Конфуцій надавав велике значення поведінковим нормам, через які повинні бути реалізовані ці відносини. Вони теж входили в сенс категорії «жень».

Згідно концепції іншого видатного китайського філософа Лао- цзи, основоположною категорією виступає дао. Ця концепція лежить в основі філософії даосизму. Дао, згідно Лао- цеи, «порожньо, але в застосуванні невичерпно». Дао виступає прабатьком всіх речей. Питання про причини появи Дао не ставиться. Воно невимовно словами. У ньому початок неба і землі. Таємниця дао доступна тільки тим, хто позбавлений пристрасті. Вже тут – початок споглядальності, самозаглиблення для до сягнення суті первосущего, настільки характерне для большійства філософських систем на Сході. Дао як шлях, згідно з яким відбувається розвиток Космосу, реалізує себе в зовнішньому світі за принципом у- вей, що означає ненавмисну активність. Навмисна активність небезпечна.

Лао- цзи виходив з того, що діяльність людини руйнує гармонію сущого, природний хід подій. Тому покої – шлях до осягнення сутності. Людина не повинна втручатися в природний хід подій. Згідно Лао- цзи, той, «хто діє, потерпить невдачу. Хто чим-небудь володіє – втратить. Ось чому абсолютно мудрий бездіяльний, і він не зазнає невдачі. Він нічого не має і тому нічого не втрачає. Лао- цзи, як і інші китайські мислителі, намагався гармонізувати минуле і майбутнє, поєднати протилежності в сьогоденні. Дао – своєрідний першопринцип, який втілює в собі гармонію ідеального Космосу.
Конфуціанство і даосизм у своїй основі не виключають один одного, а взаємодоповнюють. Вони орієнтовані різним чином, по-різному вирішують проблеми гармонізації Космосу, але у своїй суті спрямовані на вдосконалення духовного світу особистості. Китайська філософська думка свідомо не вульгарна по шляху створення емпіричного знання, справедливо вважаючи, що не можна посилювати фізичні та технологічні можливості людини, що не формуючи досить високого морально – етичного рівня. У цій культурі не займалися формуванням абстрактних теоретичних інструкцій, мислителі сосредогочілі увагу на реальних проблемах людини і соціуму. Звідси перевага соціальних утопій у філософських концепціях, спроби створення проектів ідеального суспільства, ідеалізація минулого і заклики до повернення в «золотий вік», який представлявся досконалою епохою.

Посилання на основну публікацію