Людина, індивід, особистість, Свобода і відповідальність як умови існування особистості

Індивід (від лат. Individuum – неподільне) – позначення одиничного на відміну від сукупності, маси; окреме жива істота, особина, окрема людина – на відміну від колективу, соціальної групи, суспільства в цілому.

Особистість – людський індивід в аспекті його соціальних якостей, формуються в процесі історично конкретних видів діяльності.
Особистість формується в процесі діяльності, спілкування. Інакше кажучи, формування її є по суті процес соціалізації індивіда. Цей процес вимагає від людини продуктивної активності, вираженої в постійному коригуванню своїх дій, поводжень, вчинків. Це викликає необхідність розвитку здатності самооцінки, що пов’язано з розвитком самосвідомості. Самосвідомість і самооцінка в сукупності утворюють той основний стрижень особистості, навколо якого складається неповторна специфіка особистості. При цьому тільки в діяльності індивід виступає і самостверджується як особистість, інакше він залишається річчю в собі. Чел- ловек може будувати будь-які ілюзії на свій рахунок, але те, чим він є насправді, може бути виявлено тільки у справі. І саме по ньому інші люди можуть оцінити його особистість. Соціально – діяльна сутність лежить в основі соціалізації індивіда, в процесі якого і формується особистість.

Особистість є сукупність трьох її основних складових: біогенетичних задатків, впливу соціальних факторів і її психосоціального ядра – “Я”. Це Я визначає характер психіки людини, сферу мотивації, спосіб співвіднесення своїх інтересів із суспільними, рівень домагань, основу формування переконань, ціннісних орієнтації, світогляду. Воно ж є основою формування соціальних почуттів людини: власної гідності, обов’язку, відповідальності, совісті, справедливості і т.д. Суб’єктивно, для індивіда, особистість виступає як образ його Я – він то і служить основою внутрішньої самооцінки і являє собою ЩР, яким індивід бачить себе в сьогоденні, майбутньому, яким він хотів би бути. Людина як 59 особистість є процес, що вимагає невпинної душевної роботи.
Головним результуючим властивістю особистості є світогляд. Людина запитує себе: хто я ? навіщо я ? в чому сенс мого життя? Тільки виробивши те або інше світогляд, особистість, самовизначаючись в житті, отримує можливість усвідомлено, цілеспрямовано діяти, реалізуючи свою сутність. (Самореалізація).

Людини філософія розуміє як цілісність. Сутність людини пов’язана з суспільними умовами його функціонування і розвитку, з діяльністю, в ході якої він виявляється і передумовою і продуктом історії.
Індивідуальність не тільки володіє різними здібностями, але ще й представляє якусь їх цілісність.
Позбавлення індивіда спілкування та можливості вибору негативно позначається на розвитку особистості. Ще страшніше нав’язування чужої волі. Людина, повністю підлеглий іншому вже не є особистість. Свобода є невід’ємний атрибут особистості.
Люди володіють значною свободою у визначенні цілей своєї діяльності, засобів для її досягнення. Свобода отже не абсолютна і втілюється в життя як здійснення можливості шляхом вибору певної мети і плану дій.

Життя прекрасна сама по собі. Вже свідомість цього наповнює наше життя змістом.
Радість, надія, любов, совість, мужність, добро, вірність у дружбі, повага до старших, здатність боротися з власними недоліками і пороками – всі ці духовні цінності наповнюють наше життя змістом, виступаючи в сукупності.
Свобода спонукає нас до боротьби, при необхідності, до відмови від усіх людських радощів і насолод. Свобода навіть через страждання, ризик, втрати і поразки, робить наше життя прекрасної. Тільки вільна людина може робити вибір.
Кожна людина шукає в житті щось головне, вирішальне, велике, що висвітлює його життя. Кожна людина живе заради чогось більшого, ніж власне життя, в кінцевому рахунку – заради інших людей. Життя, обретшая зміст, не страшиться смерті.

Посилання на основну публікацію