Принцип громадських і індивідуальних відносин

Справедливість – принцип, який регулює взаємовідносини між людьми як членами суспільства з приводу розподілу суспільних цінностей, якими є свобода, сприятливі можливості, доходи, знаки престижу і поваги.
Аристотель, а разом з ним вся етична думка розрізняють два види справедливості:
1) розподільна справедливість – розподіл почестей, майна та інших матеріальних благ між членами суспільства по достоїнству і пропорційно заслугам;
2) справедливість, пов’язана з обміном, – зрівняння сторін, які беруть участь в обміні, незалежно від їх достоїнств.
В обох випадках мається на увазі згода між членами суспільства щодо принципів їхнього життя. Ці принципи можуть змінюватися, але розуміння справедливості залежить від того, які правила встановилися в даному суспільстві. Їх порушення сприймається як несправедливість.
Справедливість – принцип індивідуальної поведінки, який встановлює межу сваволі. Вона вимагає дотримання прав іншої людини, непосягательства на особистість і її власність. Головною вимогою справедливості є повага прав і достоїнств людей. Вона орієнтує людину на дотримання ним зобов’язань перед іншими людьми. Зобов’язання можуть бути представлені у вигляді юридичних законів, конституційних прав, моральних уявлень.
Різниця між справедливістю і несправедливістю встановлюється індивідуально для кожного індивіда. Це питання детально обговорюється в діалозі Платона «Горгій». Справедливість розглядається як рівність людей один перед одним, що виражається в здійсненні вчинків, що не порушують права і свободи інших людей. Бути справедливим чи нести покарання за несправедливість розцінюється як щастя для людини, тому що той, хто поступає несправедливо і залишається безкарним, служить злу і навіть не має уявлення про те, що є істинним благом. Несучи покарання, людина позбавляється від зіпсованості, затьмарюється душу. У цьому сенсі краще терпіти несправедливість, ніж заподіювати її іншим людям. Несправедливість – найбільше зло і для того, хто її здійснює, тому що не тільки робить його морально гірше, але й позбавляє можливості виправити власні моральні помилки. З цієї ж причини несправедливість не може бути виправдана ні законом, ні звичаєм.

Посилання на основну публікацію