Етика Гегеля

Принцип історизму, який послідовно проводив Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831 рр..), дозволив здійснити поворот від етики внутрішньої переконаності до соціально «стурбованої» теорії моралі. На відміну від Канта, Гегель орієнтований не на виявлення автономії моралі, а на встановлення її значення у системі суспільних відносин. У відповідності з цим, у філософії абсолютного ідеалізму Гегеля етика посідає досить скромне місце (див. схему №3). Етичні погляди німецького філософа найбільш повно і систематизацію викладені у його працях «Філософія права», «Феноменологія духу».

Принциповим для Гегеля було розрізнення понять «мораль» і «моральність», яке зафіксувало створилася в європейської етичної рефлексії ситуацію протистояння двох підходів до моралі: мораль як область духу, представлена виключно особистісними смислами; мораль як сфера соціально детермінованого поведінки. Підкресливши своєрідність особистісного та соціального буття моралі, Гегель спробував синтезувати обидві традиції.

Потрібно зауважити, що етика Гегеля стала результатом складної творчої еволюції, в процесі якої поступово долався пафос ранніх робіт, пов’язаний з ідеями моральної суверенності особистості. У результаті особистість як би приноситься в жертву філософії абсолютного ідеалізму, налаштованої на творення соціальної гармонії.

Вчення про свободу волі передує дослідження Гегелем природи моралі і моральності (див. схему №3). Вважаючи свободу «необхідною умовою і основою моральності», філософ розкриває діалектичний характер зв’язку свободи і необхідності. На цій підставі пропонується концепція розвитку вільної волі, в процесі якого воля проходить три стадії (природна воля, свавілля, розумна воля), интерпретирующиеся згодом у вченні про абстрактне право, мораль, моральність.

У вченні про мораль, яка являє собою сферу особистісних переконань, Гегель діалектично аналізує такі категорії, як умисел і вину, намір і благо, добро і совість, висловлюючи чимало надзвичайно продуктивних ідей. Так, наприклад, підкреслюючи, що «ряд вчинків суб’єкта, це і є він», Гегель ставить проблему обов’язкової реалізації внутрішньої моральної переконаності в діях, оскільки «лаври одного лише бажання є сухе листя, які ніколи не зеленіли». Зрозуміло, потрібно пам’ятати, що активна діяльність обмежується у Гегеля переважно сферою духу, сама постановка цієї проблеми цілком конструктивна, як і побажання ставити перед собою великі цілі («хотіти чогось великого») при визначенні своїх намірів.

Цікаво розуміння Гегелем морального обов’язку суб’єкта, що складається в тому, щоб «мати розуміння добра, зробити його своїм наміром і здійснювати в діяльності». Тут, по суті, описується механізм реалізації моралі, ставиться проблема інтеріоризації* моральної необхідності. Безліч цінних ідей можна знайти і у гегелівській діалектиці добра і зла.

Вчення про моральності. Моральність, на думку Гегеля, це наче друга (громадська) природа людини, що височіє над першою (індивідуальної). Трьома послідовними формами її розвитку є сім’я, громадянське суспільство, держава. Процес становлення моральності є, в принципі, подчи – нсние індивідуальності державним інтересам, оскільки «вся цінність людини, вся її духовна дійсність існує завдяки державі».

Принцип історизму дозволив Гегелем виявити багато реалії історичного розвитку моральності, проаналізувати сутнісні антагонізми буржуазного суспільства, показати зв’язок моралі з іншими сторонами суспільного життя, тобто вписати мораль в соціальний контекст. Однак запропонована ним модель гармонізації особистого і суспільного блага виявилася досить сумнівною. Філософія «об’єктивного духу», яка «розгледіла» багато риси моралі, протистоїть дійсності, підноситься над нею і не в змозі надати на ніс скільки-небудь істотний вплив. Гегель пропонував «вважати недійсною всю дисгармонійний, разлаженную, повну конфліктів і себелюбної хаосу дійсність, тобто живу життя, яким живуть живі індивіди, а бачити, що лежить в основі буття гармонію логічних зв’язків, прихований за історичною эмпирией розум, тобто открываемую філософією і в самій тільки філософії існуючу розумну дійсність» (Л. Л. Гусейнов).

���°�³�����·�º�°...

ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Етичне вчення Аристотеля