Структура планової економіки

Становлення національних економічних систем

Економічна теорія розглядає господарські системи різного рівня освіти. Для цього в ній існує два основних напрямки – макро- і мікроекономіка. Мікроекономіка займається питаннями організації і закономірностями розвитку структур, утворених окремими суб’єктами господарювання. Наприклад, домашніми господарствами або окремими родинами, а також підприємствами різних форм власності. На макроекономічному рівні наука вивчає структури національного, міжнародного і загальносвітового господарювання.

Формування цих структур відбувалося в ході еволюції людського суспільства. Ще з первісних часів людина організовує свій побут і простір з метою підвищення власного комфорту. На початкових етапах господарське життя зводилася до видобутку їжі і організації захисту від зовнішніх загроз. Поступово з’явилася спеціалізація праці, яка розділила економіку на три напрямки, а саме, скотарство, землеробство і ремесла. Завдяки географічним відкриттям почала розвиватися міжнародна торгівля, сформувався новий клас купців. Тут зосередилися перші капіталом не знатного походження. Окремим етапом в становленні сучасних економічних систем стала промислова революція, яка внесла не тільки кількісні, а й якісні зміни в життя світової спільноти.

В даний час національна економічна система являє собою сукупність господарських зв’язків, утворених різними суб’єктами господарювання всередині окремої держави. Вона складається з безлічі елементів і підсистем, має свої закономірностями, процесами і принципами існування.

Економічна теорія виділяє наступні моделі господарських відносин:

  • Традиційні, що будуються на звичаях і наступності.
  • Командні або планові, засновані на державному управлінні.
  • Ринкові, які передбачають свободу господарюючих суб’єктів і механізм саморегулювання.
  • Змішані, що включають в себе елементи всіх перерахованих вище систем.

Існує більш узагальнене поняття економічних систем. Їх ділять на індустріальні, в яких основним джерелом доходу є земля. Індустріальні будуються на промисловості та капіталі. Сучасні постіндустріальні системи знаходяться в руках тих, хто має знання і унікальною інформацією.

Основні принципи планової економіки

Однією з форм економічних відносин, широко використовувалися в соціалістичних країнах, була планова модель. Її застосування було виправдано тим, що в основі лежить колективна власність і соціальну рівність. Планова економіка повністю заперечує ведення підприємницької діяльності та майно, а значить, значне розшарування суспільства за доходами, що відповідає вимогам соціалістичної держави.

Планова економіка будується на наступних принципах:

  • Повній відсутності приватної власності і особистої підприємницької ініціативи.
  • Низькому рівні розвитку недержавного сектора економіки.
  • Сильної централізованої державної влади.
  • Орієнтованості на провідні галузі народного господарства.

Для планової моделі характерна сувора ієрархія державної влади. Наприклад, в Радянському Союзі вона була представлена ​​особливим класом – номенклатурою. Дохід і широта влади представників цього класу залежала від висоти займаної посади. Подібний підхід до управління з одного боку робив державну владу сильною, з іншого боку, давав учасникам номенклатури необмежений доступ до багатств і країни і можливість безмежного збагачення. Досить часто вищі чини могли впливати на планування економіки, лобіюючи свої інтереси. Крім того, керівники підприємств пріоритетних галузей економіки так само знаходили певну частку влади.

Реальний сектор економіки діє згідно зі встановленим державним планом. Асортимент, цінова політика, обсяги випуску визначаються спеціальним урядовим органом. Завдання будь-якого підприємства полягає у виконанні поставлених цілей і плану.

Структура планової економіки

Командна або планова економіка має строгу структуру підпорядкування. Всі регулювання відбувається через центральну державну систему управління. Зв’язок між населенням і виробничим сектором так само здійснює державна влада. Коли як в ринковій економіці сполучною ланкою є реальний економічний сектор.

Всі рішення приймаються центром і поступово, через складну систему ієрархії опускаються вниз. Виходить, що підприємство може функціонувати навіть без керівника, необхідно лише дотримуватися встановленого плану. Однак, така модель вимагає такого пристрою апарату управління, який буде близький до досконалості. Він зможе максимально ефективно здійснювати стратегічне, тактичне та оперативне управління, що в реальному житті практично неможливо.

Основна структурна особливість планової економіки полягає в тому, що вона є проектованої. Тобто, вона передбачає постановку певних цілей і завдань. Такий підхід дозволяє вирішувати не тільки економічні, а й політичні проблеми всередині країни. Наприклад, якщо система добре налагоджена, то вона здатна регулювати співвідношення попиту і пропозиції. Однак, планова економіка передбачає вплив на їх баланс через ціни, а не через ринкових механізм саморегулювання.

Ще однією важливою особливістю міцної планової економіки є встановлення контролю та зворотного зв’язку через централізоване управління системою. Це дозволяє своєчасно відстежувати будь-які збої в системі, а також вносити своєчасні корективи в роботу плану або системи.

Структура планової економіки допомагає ефективно вирішувати питання безробіття. Плановий підхід дає можливість визначати кількість робочих місць, забезпечувати молодих спеціалістів першим заробітком. Часто в країнах з плановою економікою застосовувався контроль над безробіттям і дармоїдством, які переслідувалися кримінальною відповідальністю.

Посилання на основну публікацію