Розквіт російського капіталізму

Реформа надала підприємцям дешеві робочі руки і створила всі необхідні умови для розвитку капіталістичної промисловості. Капіталістична машинна індустрія стала рішуче витісняти мануфактуру і кустарний промисел. З 1864 рік по 1872 рік кількість фабрик і заводів у країні збільшилася в 2,4 рази, вартість виробленої продукції – в 2,75 рази, число робітників – у 2,5 рази. З 1860 по 1890 рік видобуток вугілля зріс у 20 разів, виплавка чавуну – втричі, виробництво сталі та заліза – вчетверо.

Зростання внутрішнього ринку зажадав розширення залізничної мережі – основного транспорту Росії. Залізничне будівництво стало об’єктивною економічною необхідністю і зробило позитивний вплив на економіку країни як на своєму першому етапі в кінці 60-х – початку 70-х років, так і на другому етапі в 90-ті роки XIX століття. Залізничне будівництво сприяло територіальному розширенню внутрішнього ринку та саме по собі було ємним ринком для розвивається важкої промисловості. Підйом важкої промисловості в свою чергу зумовив різкий стрибок легкої та харчової промисловості.

Стрімкий розвиток промисловості настійно вимагало організації капіталістичної грошово-кредитної системи. У 1860 році був заснований Державний банк, який одержав право видавати короткострокові позики. Однак кошти Держбанку використовувалися в основному на потреби скарбниці та іпотечні кредити поміщикам. Тому стали утворюватися приватні комерційні банки, міські комерційні банки, товариства взаємного кредиту, позиково-ощадні товариства. Перший в Росії приватний комерційний банк виник у 1864 році, а до 1874 року вже існувало 33 таких банку.

У 1897 році був прийнятий закон «Про карбування та випуск в обіг золотих монет», який відкрив еру монометаллизма і поклав кінець біметалізму (використання золота і срібла). Був дозволений вільний обмін паперових кредитних грошей на золото. Державному банку було надано виключно одноосібне право емісії банкнот, забезпечуваних державним золотим запасом і вільно обмінюваних на золото.

Національна економіка Росії початку XX століття характеризується прискореним процесом концентрації виробництва і капіталу, утворенням великих монополій. Причому переважали синдикати, які були, по суті, монополістичними союзами для збуту продукції по знервованим монопольними цінами. Основа їх ефективності полягала в тому, що вони обходилися без посередництва торгового капіталу. В якості найбільших синдикатів слід виділити «Продамет», заснований у 1902 році, «Гвоздь» – в 1903 році, «Продвугілля» – в 1904 році, «просуванні-гон» – в 1904 році, «Мідь» – в 1907 році. Процес концентрації відбувався і в сфері банківського бізнесу. Так, в 1901-1904 роках з Петербургско-Азовського, Мінського та Київського комерційних банків був організований Азовсько-Донський банк, в 1908 році з Московського Міжнародного, Орловського Комерційного і Південно-Російського Промислового банків утворився Сполучений банк. Активно здійснювалося перетворення дрібних банків в філії великих банків. Вже в 1906 році частка 10 петербурзьких банків в балансі акціонерних комерційних банків країни досягла 64,5%. До 1914 року понад 80% всіх банківських коштів припадало на частку 12 банків, у тому числі на частку 5 банків – близько половини коштів.

Не обмежуючись лише фінансуванням промисловості, банки прагнуть перетворитися на власників промислового капіталу. Цей процес здійснюється різними шляхами: через скупку банками акцій промислових і транспортних компаній, за допомогою кредитних операцій, через «особисту унію».

Система «особистої унії» полягала в тому, що керівники банків входили до складу Правління промислових фірм, а промисловці, у свою чергу, – в Поради та Правління банків. Наприклад, відомий російський промисловець Путілов був одним з керівників «Продамет» і найбільшого нафтового тресту «ойль», а також Головою Правління Путилівського заводу. Проте одночасно він очолював Російсько-Китайський і Російсько-Азіатський банки.

У той же час потрібно відзначити, що високий рівень зрілості організаційно-економічних відносин у країні не мав адекватної науково-технічної бази. Дешевизна праці і відсутність демократичних свобод дозволяли підприємцям домагатися високої норми прибутку без технічних удосконалень і механізації трудомістких виробничих процесів. Так, видобуток нафти здійснювалася її вичерпуванням за допомогою відер («тартанів»), на шахтах роботи виконувалися за допомогою обуха і кайла.

Чи не краще було і в сільському господарстві, вкрай відсталому в порівнянні з усіма європейськими країнами. Було потрібне створення великих господарств із застосуванням машин і найманої праці. Головним перешкодою було суспільне землеволодіння, селянська громада. Було вирішено зламати громаду.

Посилання на основну публікацію