Проблеми приватизації

Перші труднощі виникли при встановленні прийнятної ціни, за якою акції підприємств, що приватизуються галузей повинні пропонуватися на ринку. Якщо запропоновані акції не вдалося б розмістити, уряд зазнав би критиці за реалізацію не в повній мірі потенціалу громадських активів; якщо багато акцій залишиться у андеррайтерів, не буде досягнута одна з основних цілей – забезпечення широкого кола власників, так як ясно, що велика частина акцій в кінцевому рахунку буде придбана інституційними структурами. Інший метод (використаний владою аеропорту British Airport) – запропонувати частину акцій за фіксованою ціною, а інші виставити на тендер. Варіант пропозиції бонусних виплат за придбання кожних десяти акцій, що зберігаються протягом перших трьох років після їх придбання, виявився менш успішним, ніж очікувалося, так як багато акціонерів перепродали їх з більшою вигодою для себе. Виявилося, що багато структур пропонували свої акції за заниженою ціною; розуміння цього дозволило новому уряду лейбористів 1997 р ввести податок на непередбачений прибуток на акції приватизованих підприємств, що надають комунальні послуги, в сукупності що дозволив отримати 5,2 млрд ф. ст.

Довелося також вживати заходів до створення певної конкуренції для багатьох галузей і спеціальних механізмів, що дозволяють враховувати «інтереси суспільства». Основна проблема полягає в тому, що приватизація, виключаючи пряму державну відповідальність підприємств за свої рішення і дії, дозволяє їм зберегти позиції природного монополіста (особливо в сфері надання комунальних послуг) або монопсоніста (єдиного покупця). Через це споживачі як і раніше страждають від неефективності діяльності подібних структур і монопольно високих цін.

Усвідомлюючи цю проблему, держава по можливості заохочує конкуренцію непрямими методами. Наприклад, підприємствам газової галузі доводиться конкурувати з підприємствами вугільної, нафтової та електричної галузей, а компанія Mercury отримала ліцензію на надання телекомунікаційних послуг, щоб створити конкуренцію British Telecom. Інші приклади: Racal’s Vodafone стала основним конкурентом Cellnet, дочірньої компанії все тієї ж British Telecom, у виробництві мобільних телефонів. Найбільш вражаючих результатів вдалося домогтися в міжміських автобусних перевезеннях, де тарифи перевізників впали, як тільки було дозволено створення конкурентів National Bus Company, число яких швидко виросло.

Альтернативним рішенням стало надання окремим фірмам незалежності дій і ліцензій на певні види послуг на обмежений період часу. Так у Великобританії надійшли з регіональними телевізійними каналами, причому спеціальні заходи були прийняті для запобігання їх злиття. Оновлення ліцензій ставилося в залежність від якості послуг, що надаються, ступеня врахування думки споживачів і не в останню чергу – від цін на послуги, що надаються. Але такий метод призводить до іншої проблеми – відмови від довгострокових масштабних інвестицій, оскільки майбутні рішення невизначені.

Як бачимо, в деяких випадках штучне створення конкурентного середовища виявляється нелегким завданням. Врахувати інтереси суспільства дещо простіше, оскільки це завдання можна покласти на давно створені регулюючі інстанції. Так, Управління телекомунікацій (Office for Telecommunications – OFTEL) стежить за тим, щоб конкуренція в цій галузі велася чесними способами, контролюючи, щоб British Telecom не робила дій, що ведуть до ослаблення змагаються з нею компаній, наприклад, затримуючи встановлення необхідного обладнання для цих структур бізнесу. Крім того, зростання цін на телекомунікаційні послуги в Великобританії не може перевищувати темпів інфляції мінус 7%.

Цей захід покликаний гарантувати отримання споживачем переваг від технологічних інновацій в галузі, одночасно дозволяючи інноваційним структурам розпоряджатися всіма додатковими доходами. Компанія, яка вважає, що її права на чесну конкуренцію ущемлені, може звернутися зі скаргою в Комісію з монополіям і злиття.

Незважаючи на всі ці проблеми, не можна не визнати, що радикальна політика приватизації уряду Тетчер принесла досить відчутні зміни. До 1977 р громадський сектор розвинених країн зростав, і це здавалося природним. Уряд Тетчер першим переглянуло роль держави в економіці, і його приклад наслідували й інші країни, в тому числі і така держава зі смешенной економікою, як Франція. Навіть Росія після падіння в ній комуністичного режиму пішла тим самим шляхом.

Проте, не слід вважати, що приватизація, скажімо, сфери народної освіти або медичних послуг, призведе до позитивних результатів для більшості населення. У цих традиційних галузях державного сектора мова повинна йти скоріше про безперервному вдосконаленні методів управління і звітності. Надаючи державним підприємствам в цих галузях повну самостійність у витрачанні виділених коштів, органам влади слід періодично перевіряти ефективність їх роботи.

Посилання на основну публікацію