Практичні рішення для економіки

За часів нестабільності світлі голови всюди, де можна, шукають кращі рішення. Адже завжди є сфери зростання, навіть якщо економіка в цілому перебуває у стані занепаду. Охорона здоров’я, виробництво продуктів харчування і боротьба із забрудненням навколишнього середовища — це ті три сфери, для яких характерне збільшення витрат навіть під час кризи. Небагато ринків можуть продемонструвати таке зростання попиту на свою продукцію, яке зараз відбувається і на новоствореному світовому ринку їстівних та лікарських грибів.

Таке зростання сприяло появі у Китаї середнього класу із стабільною купівельною спроможністю. Попит на плодові тіла шиітаке (лат. Lentinula edodes) та інші гриби став просто вибуховим. Подвійні темпи зростання є нормою вже понад два десятиліття. Європа та Північна Америка також відкривають унікальні поживні й цілющі властивості деяких видів грибів з незнайомими назвами, такими як юдас ір (лат. Grifola fondosa), енок (лат. Flamminula velutipes), маітаке (лат. Grifola fondosa) або рейши (лат. Ganoderma Lucidum). Незабаром ці слова цілком можуть стати частиною нашої повсякденної лексики, як, наприклад, «еспресо», «латте», «суші» і «піца».

Попит на гриби та кількість робочих місць, необхідних для задоволення цього попиту, зросли з того часу, як ці делікатеси почали вирощувати на замовлення. У Сангонгу, фермер-науковець, який жив у XIII столітті, ініціював серед китайського населення бум споживання корисних білків, що містяться у грибах, які належать до одного з п’яти Царств природи.

Світова столиця шиітаке — округ Ціньюань, розташований у Перл Дельта (провінція Гуандун, Китай). Ціньюань менший, ніж Сан-Франциско, але в цьому регіоні працюють більше 120 000 чоловік, котрі вирощують шиітаке, ринкова вартість яких на Заході становить більше одного мільярда доларів. За словами професора Шітинга Чанга, експерта з грибів Китайського університету (Гонконг), який зробив значний внесоку культивування грибів на міжнародному рівні, загальна вартість експорту грибів, вирощених у Китаї, перевищила 17 млрд доларів, що створило 10 млн робочих місць у 2007 році. Хоч це десятиліттями і дивувало західних спеціалістів з харчування та споживачів, гриби, вирощені на рисовій соломі, безумовно, задовольняли продовольчі потреби численного населення Китаю.

Заготовлені залишки рослин, фруктів і овочів (Царство Рослини) забезпечують кормом курей, качок, свиней і риб (Царство Тварини). Це джерело їжі доповнюється білками грибів (Царство Гриби), які дивовижно перетворюють рослинні відходи, особливо солому, на продукти харчування. Бактерії (Царство Дроб’янки) також беруть участь у розкладанні і перетворенні компосту в поживне середовище для водоростей (Царство Протисти, або Найпростіші).

Щорічне споживання тропічних грибів в США становить всього 175 грамів на людину. У Канаді споживання грибів удвічі більше, ніж у США. Гонконг досягає дивовижного показника: ЗО фунтів на людину щороку. Якби американці споживали стільки ж грибів, скільки канадці, це принесло б додаткові два мільярди доларів прибутку. Якби населення СІЛА змінило свої звички у харчуванні на ті, що притаманні жителям Гонконгу, то індустрія тропічних грибів зайняла б верхню позицію в переліку інших промислових галузей, залишивши позаду навіть нафтову промисловість, враховуючи теперішні ринкові ціни на нафту та гриби. Значення цієї статистики полягає в тому, що гриби традиційно вирощуються на сільськогосподарських відходах, які зазвичай вважаються непотрібними і часто просто спалюються.

Біомаса з рослинного лушпиння, качанів або соломи, на яких проростають гриби, не містить важливих білків чи полісахаридів, тоді ж як гриби багаті на них. Суха маса деяких сортів гливи конкурує з м’ясом за концентрацією білків, а також усіх незамінних амінокислот. Цікаво, що білі печериці (лат. Agaricus bisporus) залишаються тим видом грибів, який найбільше споживається на Заході, хоча він містить мінімальну кількість білків, а для росту потребує наявності пастеризованого кінського гною. Деякі країни навіть імпортують цей гній з-за кордону, щоб виростити печериці у своїй місцевості. Уявіть, у світі є вільна торгівля кінським гноєм для виробництва протеїну низької якості! Ця бізнес-модель не настільки стійка та конкурентоспроможна, щоб задовольнити споживчі потреби населення світу, чисельність якого зростає.

Взаємодія природних систем здатна забезпечити каскад білка з кількох джерел, і таким чином вирішується проблема залежності від одного джерела. Вона дає змогу зрозуміти, як можна забезпечити продовольством населення всього світу тим, що доступне на місцевому рівні. Гриби перетворюють рослинні відходи на їстівні плодові тіла. Частина грибів (міцелій), що залишається після збору врожаю в субстраті, дуже поживна для тварин. У свою чергу відходи життєдіяльності тварин за допомогою бактерій перетворюються в гній, який збагачує ґрунт, що дає змогу процвітати рослинам і мікроорганізмам. Каскадне включення поживних речовин одного виду та Царства до іншого виду та Царства є дивовижним феноменом екосистем. Ось чому в екосистемі немає ні голоду, ні безробіття. Кожен зайнятий, кожен робить свій внесок в екосистему та отримує необхідні для своєї життєдіяльності ресурси, використовуючи те, що є відходами для іншого. Таким чином задовольняються основні потреби усіх.

Бізнес-модель виробництва тропічних грибів проста. Спочатку волокнисту біомасу стерилізують під тиском і високою температурою, хоча дехто знає, як уникнути і цього процесу. У більшості випадків цей субстрат складається з відмерлих біологічних речовин. Далі у малій кількості вносяться спори грибів. Оскільки бактерії майже повністю знищені стерилізацією, за кілька тижнів міцелій в субстраті швидко розростається. Коли ж субстрат повністю засівається, застосовують термічний або водний шок, який спричиняє проростання плодових тіл. Зазвичай гриби відтворюються швидко, якщо їхнє існування знаходиться під загрозою. Те, що ми називаємо «грибами», є продовженням плодових тіл.

Китайці повторно використовують усі відходи соломи для вирощування солом’яних грибів (лат. Volvariella volvacea). На жаль, кілька культур соломи були генетично модифіковані (як у випадку з рисом) для отримання короткостебельного виду. Від цього об’єм соломи значно скоротився. Проте у світі є такі регіони, де солома просто спалюється, призводячи до сильного забруднення повітря. Так, в Єгипті спалювання рисової соломи — серйозна проблема, що хвилює понад 20 мільйонів чоловік, які мешкають вздовж дельти Нілу. Дослідники найбільших потреб населення донині не можуть наслідувати китайську мудрість перетворення соломи на білок, а грибного субстрату — на корм для тварин. Справді, такі країни, як Єгипет, прийняли генетично модифікований короткостебельний рис, але одразу відчули дефіцит продовольства і тому змушені імпортувати пшеницю.

Сучасний процес вирощування грибів не завжди є збалансованим. Місцевість, сприятлива для зростання дубів, досить зволожена і пухка, швидко перетворюється на високоякісний субстрат для шиітаке — одного з найдорожчих і найкорисніших грибів, представлених на міжнародному ринку. Швидкозростаючий попит на шиітаке виснажує ґрунт в дубових лісах по всій території Китаю.

За останні 15 років ефективні інноваційні методи вирощування місцевих і тропічнихгрибів створили умови для недорогого, конкурентоспроможного бізнесу, що функціонує цілий рік. Інновації мають таку структуру, котра сприяє створенню нової бізнес-моделі виробництва і торгівлі. Модель вирощування грибів, створена за зразком каскадної структури поживних речовин в екосистемах, не знайшла підтримки в Африці та Латинській Америці. Підвищений попит на екзотичні гриби на Заході у поєднанні з більшою купівельною спроможністю буде мати вирішальне значення щодо широкого впровадження цього продукту, який не містить ні жиру, ні холестерину. Збільшення попиту пришвидшить пошук більш збагачених відходів для вирощування грибів. Оскільки вирощування грибів порівняно трудомістка праця, то ланцюг «від відходів до продуктів харчування» може створити тисячі, навіть мільйони робочих місць. Підприємці, що працюють над реалізацією цього потенціалу на місцевому рівні, можуть створити нові робочі місця, особливо в районах, де доступ до ринку праці є складною проблемою.

Посилання на основну публікацію