Острів мрії

Близько тисячі років тому великі торгівці Флоренції та Росії будували церкви та будинки для літніх людей на території Готланду, невеликого, але прекрасного острова в центрі Балтійського моря. Прибуваючи сьогодні у Візбі, столицю Готланду, відвідувачі перебувають під тривалим враженням. Велика кам’яна стіна, яка оточує місто, окреслює не лише історичні пам’ятки та собори, але й традиції багатьох поколінь.

З настанням XXI століття жителі міста з усіх сил намагаються знайти способи процвітання в глобалізованій світовій економіці. Здається, що туризм був їхньою єдиною можливістю. Дійсно, зважаючи на те, що кількість відвідувачів сягала майже мільйона щорічно, туризм став однією з основних складових економіки Готланду. Під час літніх канікул кількість місцевого населення збільшується вдесятеро.

Але бажанням місцевих жителів було створення кращого майбутнього для своєї землі та наступних поколінь, щоб останнім не хотілось залишати цей острів. Вони поставили за мету створити збалансоване суспільство, жити в гармонії із земельними ресурсами та визначними історичними пам’ятками. Недарма ЮНЕСКО назвав це місто містом всесвітньої спадщини. На запрошення професора г-на Карла-Горана Хедена, члена шведської Королівської Академії Наук, місцева спільнота організувала захід, на який зібрались студенти, банкіри, стратеги, дослідники та бізнесмени для спільного пошуку рішень.

Будь-який експерт, який шукає можливості для розвитку, окрім туризму, без роздумів зосередиться на сільській місцевості. «Усіяний» прекрасними храмами та приватними господарствами, сільський пейзаж з любов’ю формувався протягом століть. Завезення цукрового буряку 100 років тому стало достатньою передумовою для створення нової галузі промисловості. Але процеси глобалізації призвели до того, що цукровий завод закрився, займатися сільським господарством, за винятком моркви, стало невигідно. Відома своїм «піщаним» виглядом морква з Готланду при вирощуванні в лужному ґрунті острова набувала вишуканих смакових характеристик. Хоча вирощування моркви не було проблемою, транспортування її із середини Балтійського моря стало складним завданням. Крім того, багато постачальників магазинів не приймали значну частину врожаю, котра не мала стандартної форми.

Громадяни застосували інноваційний підхід, який врахував перевагу натурального каскадування поживних речовин. Хакану Альстену, місцевому банкіру, сподобалась ідея виробництва простого продукту — свіжовипечених морквяних тістечок. Маючи доступ до свіжої сировини в необмеженій кількості, було неможливо проігнорувати підприємство з виробництва таких тістечок. Домовленості були досягнуті, і рецепт смачного морквяного тістечка був швидко розроблений. Випечені, потім заморожені готландські тістечка швидко почали користуватись попитом по всій Швеції та далеко за морем, в Азії. Через п’ять років кількість робітників на місцевій пекарні виросла з п’яти до тридцяти осіб.

Наступна важлива ініціатива з’явилась в результаті бажання досягти кращих економічних показників за рахунок переробки всього обсягу врожаю. Містер Інгве Андерсон, ще один відомий житель Готланду, інвестував кошти в розробку та будівництво центру для сортування моркви, в якому майже весь врожай міг бути відсортований та перероблений. З використанням сучасного обладнання величезний врожай механічно відсортовувався на різні категорії. Кожний різновид був окремо запакований — від маленьких морквин до довгих, тонких, міцних та коротких. Останні були завчасно визнані занадто малими, щоб мати ринкову цінність. Велика морква упаковувалась та йшла на виробництво соку (дуже прибуткова ніша ринку). Цікаво, що найбільші морквини дають більше соку — близько 40 %. Подрібнена морквяна суміш уже не викидалась як щось непотрібне, а використовувалась як корм для свиней.

Сортування моркви, яке передбачало збільшення продуктивності процесу, одночасно стало причиною нових проблем. Машина не могла обробити весь обсяг врожаю, бо її потужності вистачало лише на шестимісячний сезон збору врожаю. Тому переробка врожаю протягом 12 місяців потребувала інвестицій у будівництво складу із системою охолодження, що забезпечувало бпостійнутемпературу32°Г (за Фаренгейтом). Після прийняття позитивного рішення про початок будівництва виникла ще одна потреба—для виконання операцій потрібна була значна кількість енергії.

Маючи перед собою певні розрахунки, містер Інгве Андерсон вирішив ризикнути і використати в проекті енергію вітру. Усі операції — складування, сортування, обробка, накопичення, продаж на ринку, включаючи свіжозаморожені морквяні пироги, — здійснювались за рахунок використання вітрової енергії. Капіталовкладення в енергію вітру були легко компенсовані в результаті міжнародних продажів. А загальна пряма та безпосередня зайнятість населення склала 250 робочих місць. Так, перегляд підходів щодо використання моркви дозволив створити нові робочі місця і скоротити витрати, вказавши жителям Готланду найкращий спосіб отримання робочих місць та засобів до існування.

Усвідомлюючи цінність всього, що є доступним на місцевому рівні, можна створити життєздатні та конкурентоспроможні галузі промисловості, котрі можуть впливати на економіку, навіть якщо вони знаходяться на ізольованому острові в Балтійському морі. Але це не єдина ініціатива жителів острова. Випадок з морквою — показовий, проте придумане ними використання відходів переробки зерна теж заслуговує на увагу. Готландська броварня забезпечує місцеве населення першокласним пивом, а відходи зерна, що використовується в процесі пивоваріння, відправляються в місцеву пекарню, де з них випікають хліб. Це інший приклад перетворення відходів одного процесу на сировину для іншого. Задіюючи те, що доступно на місцевому рівні, використовуючи каскадування поживних речовин та передові ідеї, громадяни Готланду сформували прекрасні моделі конкурентоспроможного бізнесу.

Посилання на основну публікацію