Основні напрямки розвитку економічної науки

Економічні науки безперервно розвивалися від «Трактату політичної економії» француза Антуана де Монкретьєна (1615 г.) до наших днів. Було безліч етапів, періодів, коли переважали ті чи інші наукові школи. У їх числі: меркантилізм, фізіократи, класична школа, марксизм, маржиналізм, неокласицизм, економіці, кейнсіанство, інституціоналізм, економічний лібералізм, монетаризм і ін.

Класики політекономії А. Сміт і Д. Рікардо розробили вчення про господарство як системі, в якій діють об’єктивні і не залежать від волі людей, але пізнавані закони економіки. Вони вважали, що політика держави повинна спиратися на об’єктивні закони, а не йти проти них.

Для XV-XVII ст. характерно основний напрямок економічної думки – меркантилізм (або визначення закономірностей в грошовому обороті і комерції).

Для XVIII в. пріоритетна французька школа фізіократів (від грец. physiocrates – влада природи) і акцент її корифеїв Франсуа Кене і Анн Тюрго на економіці виробництва благ. Ф. Кене, автор «Економічної таблиці», створив основи подальших міжгалузевих балансів і балансів «витрати-випуск».

В Англії А. Сміт став основоположником класичної школи в економічній науці. З’явилося поняття «homo economicus» – «економічний людина» (основний стимул праці людини – приватний інтерес). А. Смітом сформульовано поняття про «невидиму руку», висунута ідея про те, що порядок вільного виявлення об’єктивних економічних законів – це природний порядок, в подальшому обґрунтована його теорія природної свободи.

XIX ст. увійшов в економічну науку іменами Давида Рікардо (автора вчення про закон вартості як фундаменті, на якому будується як наука політична економія), Шарля де Сісмонді (основоположника терміну «пролетаріат»). У розвиток системи економічних знань внесли свій вклад основоположники марксистського економічного вчення К. Маркс, Ф. Енгельс, В.І. Ленін та інші економісти, їх сучасники. Основу їх економічного вчення складають принципи матеріалістичного розуміння історії. К. Маркс і Ф. Енгельс створили концепцію марксизму, в якій продовжено розвиток трудової теорії вартості, створеної У. Петті і Д. Рікардо. Розроблено теорію граничної корисності і граничної продуктивності, або маржиналізм (від франц. Marginal – граничний). Народилася австрійська школа економіки (Карл Менгер, Фрідріх фон Візер, Євген Бем-Беверк). Отримав розвиток новий напрямок в економічній теорії – неокласицизм на чолі з Альфредом Маршалом. Виникла теорія «economics», основний принцип якої полягав у пріоритеті функціональних взаємозалежностей. Їх мета – аналіз механізму формування цін.

У XIX ст. набули поширення математичні методи в економіці завдяки працям Леона Вальраса, а в XX ст. – Василя Леонтьєва, автора моделей «витрати-випуск».

У XX ст. великий внесок у розвиток економічної теорії внесла книга Йозефа Шумпетера «Теорія економічного розвитку» (1912 р). У 1936 р видатна книга з економіки «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей» Мейнарда Кейнса (Англія) стала основою розвитку нового економічного спрямування – кейнсіанства. З’явилося розподіл економічної науки на мікроекономіку (розгляд діяльності окремих фірм) і макроекономіку (вивчення взаємообумовлених сукупностей показників – національний дохід, інвестиції, заощадження та ін.). Новим напрямком економічної науки став інституціоналізм (встановлення, пристрій, установа) як концепція про системний аналіз процесів і явищ, названих інститутами. Виникло нове економічне вчення про економічний лібералізм (Людвіг фон Мізеса і його учень Фрідріх Август фон Хайек) – про згубність втручання держави в спонтанно сформований ринковий механізм. Новим напрямком в економічній теорії стала концепція монетаризму, розроблена в працях Мілтона Фрідмена (про грошових факторах стабілізації економіки).

...
ПОДІЛИТИСЯ: