Неоліберальна економічна школа

 Ідеологи неолібералізму згрупувалися в Німеччині навколо Вальтера Ойкена (1891-1950), який завідував кафедрою Фрейбурзького університету. Тому неоліберальне напрям економічної думки називають ще й «фрейбургської школою».

Сам В. Ойкен відомий, в першу чергу, своєю теорією економічних систем, викладеної в книзі «Основи національної економіки» (1940). На його думку, будь-яке господарство складається з однакових елементів (поділу праці, кредиту, відсотка і т. д.). Однак ці елементи поєднуються по-різному в залежності від конкретного типу господарств. Він виділив два основних типи господарств.

1. Центрально-кероване господарство. Тут економіка регулюється шляхом прямих наказів із центру. Самостійність економічних агентів зведена до нуля. Прикладами таких господарств було рабовласницьке, феодальне, фашистська Німеччина, планова соціалістична економіка. Останній тип економіки, на думку Ст. Ойкена, є об’єктивною закономірністю для країн, які вийшли з деспотичного режиму (у Росії до цього правили царі, у східних народів — хани і т. д.).

2. Ринкове господарство. Воно передбачає економічну свободу господарських агентів. Їх діяльність регулюється за допомогою механізму вільних цін.

У чистому вигляді ці два типи господарств не існували, а спостерігалося їх поєднання. Наприклад, в умовах центрально-керованого господарства допускалася децентралізація споживчого вибору, місця роботи, навчання, професії; в рамках децентралізованої ринкової системи можлива централізація окремих господарських функцій (держбюджет, податкова політика, банківська система) та окремих галузей (транспорт, зв’язок та ін).

Конкретний тип господарства залежить від традицій, звичаїв, релігії, психології, рівня культури країни і т. д. Тому, за Ст. Ойкену, «ідеальні типи господарств» представляють лише вічні категорії мислення, «логічні імперативи», з допомогою яких проводиться типологізація реальних економічних систем. На його думку, чим цивілізованіше народ, тим більш децентралізовану економіку він вибирає.

Найкраще поєднання названих типів господарств досягається в умовах соціального ринкового господарства, яке неоліберальна школа розглядає як третій шлях розвитку, що дозволяє уникнути стихійного капіталізму, що існував до початку XX століття, і тоталітаризму сталінської системи.

На думку названої школи, соціальне ринкове господарство повинно характеризуватися наступними рисами:

1) забезпечення максимального добробуту шляхом цілеспрямованої політики, яка орієнтована на економічне зростання за рахунок розвитку конкуренції;
2) забезпечення повної зайнятості;
3) розподіл доходів і майна у відповідності з панівними нормами справедливості;
4) підтримка непрацездатних осіб на рівні існування, який сприймався б як достатній;
5) гарантування основних прав людини і обмеження до мінімуму особистої залежності;
6) забезпечення економічної ефективності грошової системи, завдяки незалежності центрального емісійного банку, збалансованості держбюджету і платіжного балансу.

����¯�¿�½���¯���¿���½����¯�¿�½������°����¯�¿�½������³����¯�¿�½���¯���¿���½����¯�¿�½���¯���¿���½����¯�¿�½������·����¯�¿�½������º����¯�¿�½������°...
ПОДІЛИТИСЯ: