Монополія

Вищим проявом недосконалої конкуренції є монополія, Власне кажучи, в умовах монополізації ринку саме існування конкуренції може бути визнано лише з великими застереженнями. Адже конкуренція передбачає поділ економічної влади, наявність у споживача вибору. Саме тому починається змагання між виробниками за попит споживача, виникає прагнення найкращим чином задовольнити його запити. В умовах же монополії споживачам протистоїть єдиний виробник-гігант. Хоче чи не хоче того споживач, він змушений користуватися продукцією монополіста, погоджуватися на його цінові умови і т.д.

Всевладдю монополіста зазвичай допомагає унікальність чи незамінність продукції останнього. Чи може городянин добровільно відмовитися від послуг монопольного постачальника електроенергії, замінивши її чимось в домашньому господарстві? Чи здатне вугільне підприємство, пов’язане з рештою країни єдиною гілкою залізниці, відмовитися від її послуг? Негативна відповідь на подібні питання очевидний, також як і те, що подібне положення дозволяє монополісту диктувати свої умови з позиції сили. Саме тому монополістична структура ринку може виникнути тільки там, де вона захищена цілою системою практично непереборних бар’єрів на шляху вторгнення в галузь незалежних конкурентів. Основними бар’єрами, що існують в монополістичної галузі, є:

1. Переваги великого виробництва (аж до природної монополії).

2. Легальні бар’єри (монопольне володіння джерелами сировини, землею, правами на науково-технічні досягнення, санкціоновані державою виняткові права).

3. Нечесна конкуренція.

По-перше, як і на олігополістичному ринку, в монополізованої галузі ефективні лише великі підприємства. Власне кажучи, шанси на виникнення монополії існують лише там, де розміри створюють великі переваги у витратах. Це створює високий бар’єр перед усіма бажаючими проникнути в галузь.

Важливим окремим випадком монополістичної структури ринку, що формується на основі переваг великого виробництва, є природні монополії. Замислимося над простим питанням: чи можуть фірми, що поставляють в нашу квартиру газ, воду, електроенергію, не виступати по відношенню до нас в ролі монополістів? Щоб порушити їх монополію, в квартиру треба було б підвести, скажімо, десять різних газових труб від різних виробників газу. А поруч з плитою, ймовірно, довелося б встановити перемикач. Починаючи готувати обід в цьому будинку, господиня довго вертіла б тумблер, прикидаючи, у якої фірми сьогодні газ кращий та подешевше.

Хоча намальована нами картина, напевно, сподобалася б вашим батькам (особливо, якщо недавно газовий або електричний монополіст в черговий раз, не запитавши їх, підвищив ціни), визнати її чим-небудь, крім фантастики, неможливо. Очевидно, що, якщо прокласти в місті десять незалежних газових мереж від різних виробників, потім стільки ж від незалежних постачальників електроенергії, потім ще два комплекти по десять різних труб для гарячої та холодної води і, ймовірно, стільки ж незалежних каналізаційних мереж, – якщо зробити все це, то комунальні послуги буквально стануть золотими. Адже витрати на прокладку всіх цих дублюючих один одного труб, проводів, колекторів були б гігантськими. А оплачувати їх довелося б споживачеві. Мабуть, на такому тлі навіть цінова політика нинішніх монополістів здалася б безневинною витівкою.

Іншими словами, в ряді галузей сама технологія визначає, що, чим більше компанія, чим ближче вона до 100% -ному охопленням ринку, тим нижче витрати. Ось ці-то рекордно низькі витрати і служать природним економічним бар’єром для всіх, що прагнуть до вторгнення в галузь.
Зрозуміло, що описана ключова позиція створює передумови для отримання монополістом надприбутків. Очевидно, однак, і те, що ці переваги миттєво випарувалися б, з’явися в галузі хоча б ще один виробник-конкурент. Монополісту негайно довелося б перейти від диктату по відношенню до споживача до скрупульозного обліку потреб і навіть примх останнього.

Посилання на основну публікацію