Кейнс і його теорія інвестицій і заощадження

Про те, що інвестиції відіграють вирішальну роль в загальній системі зайнятості, вперше заявив англійський економіст Джон Кейнс – автор теорії інвестицій і заощаджень. Кейнс інвестиції розглядає як спосіб залучення в виробничу сферу нових робочих, що дозволяє збільшити не тільки зайнятість населення, але і рівень національного доходу, підвищити заощадження. На думку економіста, зростання показника зайнятості виникає через необхідність задоволення попиту з боку нової робочої сили. Даний коефіцієнт отримав назву мультиплікатора (що це і як його порахувати), що показує співвідношення між кількістю вкладень і загальної зайнятістю.

У своїй теорії Кейнс стверджував, що основну впливає роль на схильність до споживання має відігравати держава шляхом коригування податкової системи, регулюванням процентної норми і іншими методами. Економіст пропонував здійснювати контроль не тільки в сфері інвестиційної діяльності, а й займатися регулюванням національного доходу за допомогою підвищення ставок податків з метою трансформації вільних грошових коштів і заощаджень в державні інвестиції.

Проблема трансформації заощаджень в інвестиції

У більшості випадків, одержувачі прибутку не прагнуть витратити їх в повному обсязі на придбання товарів. Таким чином, виникає процес затоварення, при якому пропозиція продукції набагато перевищує рівень попиту. У такому випадку потрібно здійснювати зниження цін для реалізації заощаджень і накопичених запасів, однак регулювання цін відбувається не відразу і при падінні попиту вартість товарів залишається незмінною.

Теорія інвестицій Кейнса говорить про те, що обсяг виробництва розраховується на основі очікувань підприємців в прийдешньому періоді. З урахуванням таких очікувань визначається необхідну кількість коштів для інвестування. При цьому відбувається порівняння ставки відсотка з максимально можливою результативністю капіталу.

Як правило, функція споживання перебуває в стані стабільності, але періодично зростання прибутковості її випереджає. Компенсувати цей розрив вдається шляхом певних маніпуляцій в інвестиційному середовищі, які призводять до зростання попиту. У неприємної ситуації виникне зростання безробіття і зниження зростання національного доходу. Саме з цієї причини потрібно постійно стимулювати інвестиційну діяльність.

Методи стимулювання інвестицій

Розробляючи свою теорію, Джон Кейнс виділив кілька основних аспектів стимулювання інвестиційної діяльності. Серед них можна відзначити наступні:

Ключовим напрямком здійснюваної політики повинна бути періодичне зниження ставки відсотка шляхом збільшення загальної грошової маси. При часткової зайнятості такі дії сприятимуть зростанню виробництва і в мінімальному ступені вплинуть на рівень цін. Поки в суспільстві має місце безробіття, зростання грошової маси буде служити стимулом для попиту. Кейнс вважав, що вплив збільшення грошової маси на кількість вкладень загальмовується через зростання зарплати і ціни до досягнення повної зайнятості.

  • Важливе значення Кейнс також приділив бюджетній політиці, метою якої є організація інвестиційного процесу. Стимулювати і компенсувати приватні інвестиції економіст пропонував за допомогою державного впливу. Чи не настільки значимо, куди будуть спрямовані кошти з бюджету, необхідно тільки те, щоб вони в кінцевому результаті привели до зростання зайнятості населення. Кейнс заощадження та інвестиції вважав перспективними навіть в тому випадку, якщо в певний момент вони є марними. Приватні інвестори можуть використовувати кошти з бюджету за допомогою системи держзакупівель.
  • Кейнс також не виключав впливу з боку держави на споживчий попит, але вважав такий вплив другорядним. Економіст був прихильником рівномірного розподілу національного доходу і стверджував, що зростання доходу, збільшення заощаджень і купівельної спроможності малозабезпечених громадян через підвищення соціальних виплат матиме позитивний вплив на подальший попит. Згідно з положеннями теорії Кейнса, стимулювання інвестування в якості засобу для підкачки результативного попиту носить характер підпорядкування.
Посилання на основну публікацію