Глобальні економічні проблеми сучасності

В даний час світова економіка не змогла вирішити основні економічні завдання – проблеми бідності, продовольчу та енергетичну. Все більше загострюється екологічна проблема (забруднення грунту, води, повітря), зникають ліси, наступають пустелі, змінюється клімат.

У грудні 2009 р в Копенгагені з ініціативи Генерального секретаря ООН відбулася міжнародна конференція з питань обмеження викиду парникових газів в атмосферу. Це питання безпосередньо пов’язаний з глобальним потеплінням клімату, що породжує значні ризики погіршень умов життя. На загальну думку, щоб змінити ситуацію з глобальним потеплінням на краще, потрібне істотне скорочення викидів парникових газів.

Незважаючи на важливість піднятих проблем, на конференції не було ухвалено жодних рішень. Зменшення викидів забруднень вимагає прийняття витратних програм по «очищенню» викидаються парникових газів, на які не готові піти деякі країни.

Точно так само не вирішується проблема триває гонки озброєнь, міжнародної торгівлі зброєю і скорочення ядерного потенціалу тих країн, які ним володіють, будівництва великих військово-промислових об’єктів і т. Д. Ці колосальні непродуктивні витрати особливо контрастно виглядають на тлі збереження бідності та злиднів здебільшого населення країн. Так, в 2009 р надзвичайна ситуація з нестачею продовольства склалася в 31 країні, в основному в Африці на південь від Сахари і в Південній Азії.

Нерівне споживання – глобальна проблема сучасності. Нерівномірність розвитку різних країн обумовлена ​​різним рівнем розвитку факторів виробництва, географічними, кліматичними, природними умовами і т.д. У 2010 р стався потужний землетрус на Гаїті – одній з найбідніших країн світу. Держава виявилася не в змозі допомогти своєму населенню, влада фактично була паралізована. І тільки міжнародна допомога, у тому числі і російська, допомогла якось поліпшити ситуацію.

Високий рівень життя – доля всього лише приблизно 1 млрд чоловік (з 6800000000 всього населення світу в 2010 р). Дану ситуацію деякі аналітики називають «теорією золотого мільярда», обґрунтовуючи її тим, що обмежені ресурси Землі можуть забезпечити нормальне життя тільки для 1 млрд осіб. Виходить, що іншим людям немає місця на Землі.

Бідність – це відображення несправедливості і нерівності в світі. Для другої половини XX ст. були характерні величезний стрибок промислового виробництва, граничний розвиток усіх природних і придбаних факторів виробництва, використання в самих широких масштабах передових досягнень науки, техніки і технологій. У XXI ст. відбувається прискорення науково-технічного прогресу, з’являється реальна можливість вирішити багато соціально-економічні завдання. Проте бідність і нужда – одвічна проблема людства – зберігаються і в наш час. Вони супроводжують всю історію людства і залишаються актуальними і сьогодні. У періоди світових криз бідність ще більш посилюється. В цей же час росте безробіття, зменшується заробітна плата, скорочуються державні соціальні програми.

Основа життя кожної людини – харчування. Людині необхідно споживати певну кількість калорій для підтримки нормальної життєдіяльності організму. Якщо в благополучних країнах одна з проблем – надмірна вага у населення, то в бідних країнах недоїдання – постійне явище. Недоспоживання продуктів та питної води – проблема багатьох країн. До групи бідних країн нині примикає і група перехідних країн з числа колишніх союзних республік (СРСР), в яких відбулася найсильніша деградація продуктивних сил, а нерівність у розподілі матеріальних благ набуло жахливі розміри.

Нерівномірне структура розподілу призводить до зміщення цінностей у суспільстві. Важливим є те, чим людина володіє і в що одягнений, а не те, якими знаннями та здібностями він володіє. Це типові властивості споживчого товариства, що втрачає духовно-моральні орієнтири.

Нестримні темпи зростання споживання пов’язані з безперервним зростанням виробництва, використанням все більших обсягів невідновлюваних природних ресурсів. У результаті обсяг спалюваних викопних видів палива в світі збільшився майже в 8 разів з 1950 р, і на частку багатющої п’ятої частини населення світу припадає 53% його загального обсягу. Щорічний обсяг викидається в атмосферу вуглекислого газу в розрахунку на душу населення в Сполучених Штатах складає 21 метр. т, в Китаї – 3,5 метр. т, в країнах південніше Сахари – 0,1 метр. т. Дитина, що народилася сьогодні в Нью-Йорку, Парижі чи Лондоні, споживає товарів і послуг, генерує відходів і забруднює протягом свого життя стільки ж (якщо не більше), ніж 50 дітей у країнах, що розвиваються. За нещасливим збігом обставин ті, хто споживає менше, змушені нести всю тяжкість наслідків екологічного збитку.

Нерівність в споживанні матеріальних благ – головна риса світового розвитку. Так, в США споживання товарів і послуг досягло рекордного рівня в 95 трлн дол. США, що в 20 разів перевищило показник 1965 При цьому 3/4 населення за цей період збільшили споживання тільки в 2 рази. Відповід-ного посилився глобальний розрив між багатими і бідними: 80% обсягу світового споживання припадає на 20% населення світу. А в багатьох країнах населенню пропонується товарів і послуг навіть менше, ніж 20-30 років тому.

Соціальне розшарування значно зросла в останню чверть ХХ ст. і в перше десятиліття XXI ст. Це однаковою мірою стосується і розвинених, і перехідних, і країн, що розвиваються. В останніх двох типах країн вже відбулося виділення «соціального ядра» – багатого прошарку суспільства, що монополізував політичну владу. Рівень споживання цього «ядра» наближається до середнього рівня розвинених країн. Одночасно більшість населення в цих країнах залишається надзвичайно бідним. До початку 2011 р більше 1 млрд людей не мають можливості задовольнити свої базові потреби, живуть за межею бідності.

З початку XXI ст. намітилася тенденція до погіршення продовольчої ситуації в світі, що пов’язано зі скороченням посівних площ в розвинених країнах і країнах. Особливо помітними ці процеси були в ряді великих латиноамериканських країн, у тому числі в Бразилії, Аргентині. Це веде до скорочення виробництва продовольства і його здорожчання, що також позначається на житті бідної частини населення.

З 5100000000 чоловік, що проживають в країнах, що розвиваються, майже третина живе в антисанітарних умовах, інша третина не має доступу до доброякісною питною воді; чверть населення не має елементарного житла, а п’ята частина не охоплена медичним обслуговуванням. Переважна більшість бідного населення пересувається тільки пішки і не має ніякого транспорту.

Багата п’ята частина населення світу споживає близько 50% всього обсягу м’яса і риби, а на частку найбіднішої частини припадає лише 7% цих продуктів. Середня норма денного споживання протеїнів (білків) у країнах ЄС становить 150 г, в країнах південніше Сахари – 38 р У країнах з найвищим рівнем доходів виробляється 65% загального обсягу виробленої у світі електроенергії.

Організації ООН виходять з того, що нові моделі споживання, соціалізація, колективізм і солідарність – основні напрямки вирішення проблем бідності та злиднів. Проблема полягає не стільки в тому, що потрібні більш високі або низькі темпи споживання, а в тому, що потрібна якісно нова модель споживання – споживання в інтересах розвитку людини. Ця модель передбачає:

• підвищення рівня споживання понад 6 млрд чоловік;

• перехід до більш стійким формам споживання, сприяючим скороченню масштабів екологічної катастрофи, підвищенню ефективності використання та відновленню ресурсів, включаючи джерела прісної води, землю, рибні запаси і ліси;

• захист прав споживачів на отримання інформації про безпеку продуктів і доступ до необхідних товарам;

• відмова від форм споживання, роблять негативний вплив на життя суспільства і сприяють розширенню масштабів нерівності та зубожіння;

• більш справедливий розподіл обов’язків між країнами щодо скорочення масштабів збитку навколишньому середовищу, а також зниження рівня бідності населення.

Для вирішення цих завдань в доповіді ООН (2010) пропонується забезпечити адекватні рівні споживання для всього населення; підтримати технологічні новинки, що дозволяють розвиваються і перехідним країнам змінити виробничі процеси, що забруднюють навколишнє середовище; підвищити інформованість суспільства про сучасних моделях споживання; створити і підтримати відповідний механізм регулювання і зміцнити механізми міжнародного співробітництва.

Посилання на основну публікацію