Економічні погляди основоположників марксизму

У XIX столітті потужний розвиток отримало соціалістичний рух. В результаті здійснення буржуазних революцій здійснився перехід від монархічних систем до демократичних форм правління. Фактично були зметені жорсткі рамки, що ділили суспільство на різні класи, стани, касти, оголошено рівність всіх перед законом. Управління товариством перестало бути справою лише окремої вузької групи осіб В соціально-політичному плані з нерівністю було покінчено. Однак економічна нерівність продовжувало існувати. В результаті виникли різні соціалістичні течії які критикували існуючий лад з-за волаючої економічної нерівності. Піддавалася критиці і панує в умовах капіталізму анархія виробництва, протиставлення приватних інтересів суспільним інтересам, засуджувалася соціальна незахищеність трудящих та ін. Стали висуватися різні проекти побудови більш справедливого суспільного ладу. Соціалістична теорія найбільш яскраво знайшла своє втілення в економічному вченні Карла Маркса і Фрідріха Енгельса.

Головним економічним твором Карла Маркса (1818-1883) є «Капітал». Складається він з 3-х томів, що вийшли відповідно в 1867, 1885 і 1894 рр. Ключовими в «Капіталі» можна назвати наступні положення.

1. Про характер праці в товарному виробництві. К. Маркс визначив двоїстий характер праці в товарі. З одного боку, це конкретна праця, тобто певний вид діяльності по створенню продукту. Він створює споживну вартість товару. З іншого боку — це абстрактний працю, певні витрати розумової та фізичної енергії людини у процесі праці, незалежно від його конкретної діяльності. Абстрактна праця створює вартість товару.

2. Теорія додаткової вартості. В. І. Ленін назвав її наріжним каменем марксистської теорії. Коротко суть її, спосіб доказу можна звести до наступного. Починається ця теорія аналізу загальною формулою капіталу. Ця формула має наступний вигляд:

Д-Т-Д,

де Д = Д + д, тобто приріст грошей.

Як видно з наведеної формули, за гроші купується товар, потім він продається і рятується більшу кількість грошей. Іншими словами, гроші, які використовуються як капітал, призводять до зростання вартості. На основі аналізу цієї формули К. Маркс робить висновок, що приріст грошей у сфері обігу відбутися не може. Найбільш вагомий аргумент у доведенні цього положення полягав у тому, що якщо капіталісти один у одного будуть купувати і один одному продавати товари, то вони в цілому як клас збагатитися не зможуть. Тому приріст грошей може відбутися тільки в тому випадку, якщо здійсниться купівля і продаж одного специфічного товару, який має властивість створювати додаткову вартість. І таким специфічним товаром є робоча сила, під якою розуміється сукупність фізичних і духовних здібностей людини до праці. Робоча сила стає товаром, якщо працівник вільний і позбавлений засобів виробництва. В цих умовах робітник, щоб не померти з голоду, змушений продавати свою робочу силу капіталісту. Робоча сила, як будь-який інший товар, має дві властивості: вартістю та споживною вартістю. Вартість робочої сили визначається вартістю благ, які необхідні для існування робітника і утримання його сім’ї. Під споживчою вартістю робочої сили розуміється здатність її створювати додаткову вартість, котра привласнюється капіталістом. Заради отримання її капіталіст і здійснює купівлю робочої сили. На основі сказаного К. Маркс робить висновок, що додана вартість — це результат експлуатації, привласнення неоплаченого праці робітника. Як бачимо, тут теорія про нетрудовом характері прибутку, доданої вартості була доведена до логічного завершення. Раніше схожу думку висловлював Д. Рікардо. Однак він вважав, що робітник продає капіталісту свою працю. Маркс К. же підправив цю схему. Як ми бачили, він виходив з того, що робітник продає капіталісту робочу силу, тобто здатність до праці. І, купивши її, капіталіст безперешкодно може потім її експлуатувати і отримати в результаті цього свою додаткову вартість. У свою чергу, додаткова вартість складається з прибутку (доходу капіталіста), процента (доходу банкіра) і ренти (доходу землевласника). Зрозуміло, що всі названі види доходів є нетрудовими, результатом експлуатації робітничого класу.

3. Про безробіття. Головна причина безробіття К. Марксу, — це зростання органічної будови капіталу. Під органічним будовою капіталу розумілося співвідношення між вартістю засобів виробництва і заробітною платою, взяте в постійних цінах. В результаті зростання названого співвідношення збільшувався питома вага засобів виробництва і зменшувався питома вага заробітної плати. Це означає, що попит на засоби виробництва зростає швидше попиту на робочу силу. Тому в умовах капіталізму безробіття повинна стати хронічною.

4. Загальний закон капіталістичного накопичення. Накопичення являє собою процес використання прибутку для збільшення розмірів капіталу. В результаті процесу накопичення відбувається зростання багатства на одному полюсі, який супроводжується зростанням бідності на іншому полюсі. На основі цього закону К. Маркс виділив відносне (зменшення частки заробітної плати в національному доході) та абсолютне погіршення становища робітничого класу (зниження реальної зарплати, зростання безробіття і т. д.). Історична тенденція капіталістичного нагромадження полягає в наступному. Погіршення становища робітничого класу неминуче призводить до зростання його самосвідомості, згуртованості та організованості. Все це повинно закінчитися соціалістичною революцією, загибеллю капіталізму і виникненням замість нього нового соціалістичного ладу.

5. Теорія середнього прибутку. Різне органічна будова капіталу призводить до різної норми прибутку в галузях народного господарства, що викликає переливи капіталу між ними. Відбувається це наступним чином. Капіталу з менш прибуткових галузей спрямовується в більш прибуткові галузі. У більш прибуткових галузях, куди перелився капітал, збільшується пропозиція товарів, ціни на них знижуються, і норма прибутку зменшується. В менш прибуткових галузях, з яких стався відтік капіталу, пропозиція, навпаки, зменшується, ціни підвищуються, норма прибутку збільшується. В результаті таких переливів і встановлюється для всіх галузей єдина середня прибуток. У свою чергу, середня прибуток має тенденцію до зниження. Причина та ж — зростання органічної будови капіталу, веде до зменшення собівартості продукції питомої ваги заробітної плати, на основі якої визначається величина прибутку. Дана тенденція об’єктивно приходить у суперечність з метою капіталістичного виробництва. Це свідчить про обмеженість капіталізму і необхідності його заміни соціалізмом.
6. Теорія абсолютної ренти. Цією теорією К. Маркс зробив спробу пояснити отримання ренти з гірших ділянок землі. Причина утворення абсолютної ренти — приватна власність на землю. Умови її утворення — більш висока порівняно з промисловістю норма прибутку в сільському господарстві з-за більш низького там органическою будови капіталу. Приватна власність перешкоджає переливу капіталу в сільське господарство, і там середня прибуток не утворюється. Тому абсолютна рента виходить з-за перевищення прибутку в сільському господарстві над середнім прибутком по народному господарству.

Сподвижник К. Маркса Фрідріх Енгельс (1820-1895) відомий своєю теорією криз, викладеною в роботі «Анти-Дюринг» (1877-1878). Головна причина економічних криз полягає в протиріччі між суспільним характером виробництва (виражається в ускладненні економічних зв’язків у народному господарстві внаслідок зростання поділу праці) і приватним привласненням благ (як наслідок наявності приватної власності). Ця суперечність проявляється через наступні основні форми:

1) у вигляді анархії суспільного виробництва. Неминучим наслідком анархії виробництва є виникнення різних диспропорцій в народному господарстві. Ці диспропорції потім і виливаються в економічні кризи;

2) у вигляді протиріччя між виробництвом і споживанням. Виявляється воно в тому, що зростання виробництва не супроводжується адекватним підвищенням рівня життя населення. З-за низького рівня життя вироблені товари не знаходять збуту. Це викликає необхідність скорочувати обсяги виробництва, в результаті чого і настає криза;

3) у вигляді протиріччя між пролетаріатом і буржуазією.

Посилання на основну публікацію