Економічна думка Стародавньої Індії

Економічна думка у Стародавній Індії виникла в IV-III ст. до н. е. Вона представлена збірником древніх молитов під назвою «Веди», законами Ману та трактатом – «Артхашастра». У «Ведах» відбилися економічні погляди періоду общинного ладу і формування рабовласницьких відносин. У них угрупування людей здійснювалася виходячи з належності людини до касти. Закони Ману були зводом благочестивих приписів. Вони санкціонували рабство, передбачали випадки перетворення вільної людини на раба, заперечували право останнього на власність і допускали боргове рабство. Однак для індійських мислителів характерно своєрідне розуміння цього явища, яке складалося в оголошенні рабів колективним надбанням вищих каст, що дозволяло визнавати нормою колективне рабовласництво.

Трактат «Артхашастра» (321-297 pp. до н. е.), автором якого імовірно є індійський брахман Каутилья, являє собою зведення правил, адресованих царям та правителям, які вони повинні використовувати в державній діяльності. В цілому «Артхашастра» це вчення про доході, про користь або вигоду, в якому обґрунтовувалася необхідність зміцнення рабовласницького держави. Тому в трактаті допускалося широке втручання держави в господарське життя. Наприклад, у сфері внутрішньої торгівлі передбачалося здійснювати контроль над цінами. Для цього ринкові наглядачі з допомогою експертів повинні встановлювати «справедливу ціну» товару. А «справедлива ціна» визначалася на основі розміру одержуваної прибутку. Для місцевих товарів прибуток встановлювалася в розмірі 5%, для іноземних товарів-10%. Приділялася увага і контролю якості товарів, що продаються. За продаж поганого товару в трактаті пропонувалося стягувати штраф рівний восьмикратною його вартості. У сфері фінансів для поповнення державної скарбниці обґрунтовувалася необхідність застосовувати різні види податків, зборів.

Наприклад, рекомендувалося стягувати в казну внески з нагоди урочистих подій в царській родині. Більше того, можна було влаштовувати фальшиві чудеса в храмах і потім збирати гроші з довірливих паломників. У той же час рекомендувалося надавати податкові знижки з метою заохочення підприємливості тих, хто обробляв цілину, відновлював занедбані зрошувальні споруди та ін. Одночасно пропонувалися й широкі заходи по боротьбі з казнокрадством. Зводилися вони до наступного. По-перше, за кожним чиновником повинен був стежити інший чиновник. По-друге, велося стеження за ними за допомогою таємних агентів і платних інформаторів. По-третє, чиновників міняли часто, щоб вони не освоїли способи зловживань і не обзавелися власною клікою. По-четверте, вдавалися до непрямим доказам, коли, наприклад, платня чиновника не відповідало розкоші його життя.

...
ПОДІЛИТИСЯ: