Для споживача і для виробника для планети

Підприємство, що перетворює відходи на дуже поживну їжу, дешеву і корисну для всіх, — привабливий об’єкт у ці важкі часи. Найкраще, що пропонує цей метод для бізнесу, — це поліпшення стану грошових потоків, в яких зацікавлені інвестори та банкіри. Після перших наукових досліджень професора Чанга Карменза Джарамілло присвятила шість років життя дослідженню використання кавових відходів у процесі вирощування грибів для CENICAFE — науково-дослідницького інституту Колумбійської федерації фермерів кавового господарства. Вона опублікувала більше 20 рецензованих наукових статей у міжнародних журналах, щоб представити і документально підтвердити свої висновки. Доктор Белградського університету Іванка Міленкович зробила науковий аналіз використання грибного субстрату як корму для тварин і після згодовування його тваринам не виявила жодних втрат у прирості м’яса та отриманні молока. Очевидно, що метод «від целюлози до протеїну» має великі економічні вигоди.

На жаль, на кавових господарствах целюлоза просто залишається гнити і часто виправдується це тим, що, мовляв, целюлоза — хороше добриво. Щороку 16 млн тонн органічних відходів залишаються розкладатися в господарствах і на звалищах, утворюючи мільйони тонн парникових газів. Модель «від целюлози до протеїну» зменшує потребу в заготівлі деревини. Це дозволяє деревам, особливо широколистяним, таким як дуб, продовжувати поглинати вуглець, зменшуючи негативний вплив на зміни клімату. Повторне використання відходів у кругообігу поживних речовин спрощує управління відходами та зменшує розповсюдження метану, що утворюється під час гниття біомаси. Об’єднання виробництва грибів і кави сприяє значному зменшенню негативних наслідків, спричинених кожним виробництвом окремо. Об’єднавши два негативних наслідки, можна отримати один — позитивний.

Коли ми розглядаємо каву в контексті глобального розвитку, то розуміємо, що використання целюлози на кавових фермах дасть багато переваг, які могли б компенсувати негативний вплив, що десятиліттями залишав пляму на цій торговельній монокультурі. Що ми бачимо в нинішній моделі, так це те, що кава як товарна культура забезпечує життя фермерів і їхніх громад лише в тому разі, якщо ринкові ціни на неї високі. Тоді ж, коли ціна падає нижче за певну межу, фермери, їхні сім’ї та громади зазнають збитків. Значне падіння цін на каву призводить до крайньої бідності, багато фермерів загортають кавові кущі в землю, повертаючись до обробки одного акра землі з усієї території та утримання двох корів, і практично не мають надії коли-небудь звести кінці з кінцями. Не маючи змоги прогодувати свою сім’ю, фермер готовий на все, аби врятувати родину від голоду, тому переїжджає з сім’єю у віддалені райони міста, приєднуючись до мільйонів інших людей, що шукають роботу, котра часто виявляється низькооплачуваною і не обіцяє світлого майбутнього.

Наприкінці XX століття В’єтнам став другим за величиною світовим експортером кави, що призвело до економічного спустошення в багатьох країнах, особливо в Африці. Однак, як тільки кава і гриби будуть об’єднані в єдину екосистему, диспропорція між товарними культурами і продовольчою забезпеченістю зникне. Ми зможемо подолати бідність у регіонах вирощування кави завдяки каскадній моделі, до якої входять рослини, гриби і тварини. Кожен фунт сільськогосподарських відходів створює щонайменше півфунта збагаченої білками їжі для селянської родини.

Оскільки грибний субстрат є чудовим та безкоштовним кормом для тварин, фермери матимуть змогу розводити худобу, що надалі сприятиме збільшенню задоволення їхніх потреб у харчуванні і гарантуватиме продовольчу безпеку. На прикладі кави маємо унікальну можливість спостерігати, як відходи від товарних культур можуть забезпечити продовольством та додатковими перевагами. Такі методи ведення сільського господарства можуть знайти підтримку у молодих, безробітних і знедолених людей, які бачать можливість швидко заробити гроші. Десятилітній досвід роботи в Зімбабве блискуче демонструє ці переваги.

Програма «Сирота навчає сиріт», започаткована Чідо Говеро, яка сама осиротіла у віці 7 років, вчить інших сиріт, як вирощувати гриби, використовуючи доступні місцеві сільськогосподарські відходи, у тому числі водяний гіацинт, надокучливу рослину, поширену на значній території Африки. Водяний гіацинт був названий «громадським ворогом номер один» у Замбії, з ним боролися за допомогою хімічних речовин і немісцевих видів тварин, таких як жук-довгоносик. Тим не менше на одному кілограмі водяного гіацинту можна виростити до двох кілограмів грибів.

Чідо збирає гриби в сезон дощів. Вона добре освоїла техніку вирощування живої тканини зі спор грибів. Під керівництвом Чідо і завдяки її натхненню дівчатка-сироти, які зазнали немало лиха, знаходять у собі силу волі та набувають навичок, щоб будувати майбутнє без насильства та забезпечувати себе засобами для існування. Продовольча безпека мотивує багатьох думати не лише про їжу.

Посилання на основну публікацію