Структура та зміст екології людини

Поряд з вивченням екології тварин, рослин, мікроорганізмів і їх спільнот в останні роки все більшу увагу вчених привертає екологія людини. Людині як живому організму, як біологічному виду притаманний обмін речовин з навколишнім середовищем, що є основною умовою існування життя. Організм людини багато в чому пов’язаний з іншими компонентами біосфери, він бере участь у кругообігу речовин і підкоряється його законам. Безперервний приплив атмосферного кисню, питної води, їжі необхідний для біологічної життєдіяльності та існування людини. Людський організм, як і в інших тварин, підлеглий добовим і сезонним ритмам і реагує на сезонні зміни навколишньої температури, інтенсивності сонячного випромінювання.
Таким чином, людина і людське суспільство дуже сильно залежать від навколишнього його середовища. Саме цей вплив природного середовища на людину і вивчає сучасна екологія людини.
Вже на ранніх етапах становлення людського суспільства були виявлені зв’язки між умовами, в яких живуть люди, і особливостями їх здоров’я. Більше двох тисяч років тому Гіппократ описав вплив клімату, води, рельєфу і пір року на здоров’я жителів різних місцевостей. Він дав порівняльне антропологічне опис народів, що жили на європейському, азійському та африканському берегах Середземного моря. У працях Гіппократа містяться численні докази того, що фактори зовнішнього середовища, спосіб життя роблять визначальний вплив на формування тілесних (конституція) і душевних (темперамент) властивостей людини.
У XVII ст. з’явилася медична географія – наука, яка вивчає вплив природних і соціальних умов різних територій на здоров’я населяють їх людей. Її основоположником був італійський лікар Б.Рамацціні (1633-1714).
Екологія людини, як самостійна дисципліна, на думку Н.Ф. Реймерса (1992), виникла майже одночасно з класичної біологічної екологією (біоекологія).
Вперше термін «екологія людини» був введений на початку 20-х років XX ст. Чиказької школою соціальних психологів.
Активне освоєння екстремальних районів, посилення негативних наслідків промислового і сільськогосподарського забруднення, розширення контактів людини з природою різко загострили інтерес до вивчення впливу навколишнього середовища на практично здорової людини.
У 20-30-х роках XX ст. особливо активно стала розвиватися медична географія.
У 50-60-х роках XX ст. поглиблене вивчення причин і умов виникнення ендемічних хвороб призвело до трансформації цієї науки. Медична географія стала поступово перетворюватися в науку про властивості навколишнього середовища людини. Пояснення стану здоров’я людини тільки властивостями зовнішніх по відношенню до нього географічних об’єктів стало недостатнім, так як людина існує в природі не пасивно, а активно.
У 60-х роках ХХ ст. і в антропології остаточно оформилося аналогічне напрямок, отримав назву екологічна (фізіологічна) антропологія.
Антропоекологія вивчає пристосувальну мінливість популяцій людини, що мешкають в різноманітних умовах навколишнього середовища, з використанням антропологічних методів. Взаємодія розглядається в системі «людина – культура – середа» (Алексєєв В.П., 1991).
Таким чином, термін «екологія людини» позначає комплекс питань, у тому числі й психологічних, що стосуються взаємодії людини з навколишнім середовищем.
Екологія людини вивчає закономірності виникнення, існування і розвитку антропоекологічних систем, які являють собою співтовариство людей, що знаходяться в динамічній взаємодії з середовищем і задовольняють завдяки цьому свої потреби.
У сучасному суспільстві відбувається прискорення темпів урбанізації, розширюється промислове освоєння нових, раніше обжитих кліматогеографіческіх зон, людина проникає в екстремальні регіони планети (Крайня Північ, приполярні райони, аридная зона, високогір’я, шельф, глибини Світового океану) і навколоземний космічний простір.
У цих умовах необхідно вивчати адаптації людини до нового середовища проживання, з’ясовувати резерв адаптації різних груп (етнічних, статевозрілих, професійних та ін.) До мінливих умов середовища.
Тому до першорядним теоретичним проблемам, що стоять перед екологією людини, можна віднести:
1) дослідження еволюції механізмів адаптації на індивідуальному, груповому, організмовому і популяційному рівнях;
2) виявлення специфічних, неспецифічних і конституціональних реакцій на вплив середовища;
3) вивчення еволюційно-генетичної типології і особливостей адаптаційних механізмів – створення екологічних портретів різних груп населення;
4) дослідження ролі фактора часу у формуванні адекватних реакцій;
5) вивчення впливу космічних, земних і соціальних факторів і їх ритмів на стан здоров’я людини.
Особливо важливо виявити регіональну норму здоров’я в різних кліматично зонах (Крайня Північ, аридная зона, високогір’я), а також екологічно неблагополучних промислових і сільськогосподарських регіонах. Для цього потрібно мати достовірні статистичні показники структури здоров’я і основних життєво-важливих систем – нервово-психічної, дихальної, серцево-судинної, а також відомості про смертність, захворюваності, тривалості життя.
Таким чином, екологія людини – це комплексна еколого-соціально-економічна галузь знань, де всі соціальні, економічні та природні умови розглядаються як однаково важливі складові середовища життя людини, що забезпечують різні боки його потреб.
Екологія людини включає в себе і окремий розділ – соціальну екологію.
Соціальна екологія розглядає ставлення суспільства з географічної, соціальної та культурної середовищами, т. Е. З навколишнім людини середовищем.

Посилання на основну публікацію