Проблема продовольчих ресурсів

У світі є цар,

Цей цар нещадний.

Голод назва йому.

Н.А.Некрасов

Причина демографічного вибуху полягає в тому, що ніколи раніше в своїй історії людська популяція не мала таких сприятливих умов для свого зростання: у глобальному масштабі переможені інфекційні захворювання, що викликали смертність в людській популяції, і в багатьох країнах якість життя (достаток і якість продуктів харчування, доступність послуг охорони здоров’я, розвинена система соціального забезпечення) досягло рівня, що забезпечує високу тривалість життя. Головна причина, звичайно, пов’язана з різко зрослою продуктивністю сільського господарства – світове виробництво найважливіших продуктів харчування не відстає або відстає незначно від зростання населення. Так, з 1950 р по 1984 р виробництво зерна зросла з 625 млн. Т до 1645 млн. Т (в 2.4 рази), випередивши збільшення народонаселення на 40%. Правда, це продовольство розподілено нерівномірно: більша частина його виробляється і споживається в розвинених країнах з інтенсивним сільським господарством, де приріст населення коливається біля нульової позначки, а населення країн Африки та Азії все більше страждає від нестачі продуктів харчування в умовах триваючого демографічного вибуху.

Збільшення продуктивності праці в сільському господарстві в ХХ ст. (Рис. 3.14) було обумовлено дією наступних факторів:

• механізація праці;

• зростання використання добрив;

• розвиток зрошення;

• зростання застосування пестицидів;

• впровадження в сільське господарство нових високоврожайних сортів рослин;

• освоєння нових орних земель.

Ці резерви збільшення виробництва сільськогосподарської продукції в чому вичерпані, а такі заходи, як застосування пестицидів, стимуляторів росту тощо, зрошення, розорювання грунту, перенасичення грунту і водойм добривами вже принесли важкі екологічні наслідки. Так, зростання площі орних земель тривав до початку 80-х років (за тридцять років приріст склав близько 25%), потім припинився, а з середини 80-х років через виснаження або ерозії грунту площа орних земель стала знижуватися; ця тенденція, ймовірно, збережеться і в найближчі десятиліття. За двадцять п’ять років площа зрошуваних або осушуваних земель виросла в світі майже втричі, зусилля по іригації все ще нарощуються, але приросту площі зрошуваних земель не відбувається. По-перше, ресурси поглинає боротьба з наслідками зрошення – заболочуванням і засоленням грунтів, а, по-друге, запаси грунтових вод, придатні для зрошення майже вичерпані. Мабуть, найбільш дієвим засобом підвищення врожайності сільськогосподарських культур вважають внесення в грунт добрив. За 1950-1984 р.р. їх застосування виросло в дев’ять разів! На початку цього періоду кожна тонна добрив приносила збільшення врожаю в п’ятнадцять тонн зерна. Однак, у міру того як зміст біогенів -пітательних компонентів, наближалося до оптимуму, ефективність внесення в грунт добрив знижувалася. Крім того, при високій концентрації в грунті поживних компонентів підвищується чутливість рослин до хвороб і шкідників, а вимиваються з грунту добрива сильно забруднюють річки та водойми. Хімічні засоби захисту рослин, використання високоврожайних сортів і інші подібні фактори також практично вичерпали свої можливості збільшити продуктивність сільського господарства. Заміни перерахованим вище способам підвищення врожайності поки не знайдено.

Це було б не небезпечно, якби продовольчі ресурси справедливо розподілялися. Однак економічно розвинені держави встановили в світі такий порядок, коли їм дістається набагато більше продовольства, ніж це випливає з сукупної оцінки їх внеску (починаючи з виробництва енергії і закінчуючи витратами праці) у світове виробництво продуктів харчування. При цьому, якщо звернутися до термінології харчових ланцюгів і пірамід, «багаті нації» виявляються на високому трофічному рівні, споживаючи, головним чином, білки і жири тваринного походження (і втрачаючи при цьому 90% енергії, спочатку накопиченої в зерні). Підраховано, що, якби люди в багатьох країнах скоротили або припинили споживання м’яса, це забезпечило б продовольством 2-3 млрд. Чол. Проблема голоду в світі, від якого в тій чи іншій мірі страждає половина населення Землі, – це не стільки результат нездатності людства виробляти необхідну кількість продуктів харчування, скільки наслідок ринкових відносин, які регулюють виробництво і розподіл продуктів харчування у світовому масштабі.

Чи може допомогти вирішенню глобальної продовольчої проблеми просте перерозподіл продуктів харчування між «багатими» і «бідними» країнами? Очевидно, ні. Існує багаторічний досвід продовольчої допомоги країн Заходу державам «третього світу» і продажу їм надлишків продовольства за низькими цінами. Постачання з-за кордону не просто ставить державу в залежність від зовнішніх джерел продовольства, а й підриває його економіку: стає невигідно розвивати виробництво, при цьому виробники сільськогосподарської продукції розоряються, страждають і виробники добрив, сільськогосподарської техніки тощо Зрештою руйнується вся місцева економіка. У численних виступах членів нашого парламенту зазначається, що в таку пастку через недалекоглядної політики в галузі сільського господарства потрапила і Україна. Так, у газеті «Время» за 28.02.98 р повідомлялося, що мясоперарабативающім комбінатам Харківської області вигідніше закуповувати сировину в Польщі та Нідерландах, ніж у місцевих виробників. Останні неминуче розоряються. Зрештою, дефіцит продуктів харчування зростає, а рівень життя населення падає. Проблема посилюється деградацією навколишнього середовища: позбавлені засобів виробники сільськогосподарської продукції змушені відмовитися від почвосберегающіх заходів.

Таким чином, рішення продовольчої проблеми лежить на шляху сталого розвитку сільського господарства в різних країнах світу і запобігання перенаселення нашої планети. Є всі підстави сподіватися, що Україна займе гідне місце у вирішенні глобальної продовольчої проблеми.

Посилання на основну публікацію