Поняття, суть і структура екологічної свідомості

Становлення екологічної свідомості відображає той факт, що в індивідуальній і суспільній свідомості утворилася особлива сфера, в якій осмислюються проблеми взаємодії людини і суспільства з природою, соціальної стратегії, комунікативні можливості та концептуальні моделі ставлення суспільства до природи.

Якщо простежити зміну смислів і значень, якими люди наділяли природний світ в різні історичні епохи, то можна зробити висновок, що причиною виникнення глобальних екологічних проблем стало поступове відчуження людини від природи. На першому етапі еволюції екологічної свідомості – праісторичне – людина відчувала себе невід’ємною частиною навколишнього світу; способом ведення господарської діяльності в цей період було збиральництво, що не завдає шкоди навколишньому середовищу. Від цього часу залишилися глибокі знання про їстівних і цілющих властивостях рослинності. На другому етапі – магічному – людина освоїла прийоми полювання, але як і раніше не протиставляв себе природі. Від магічного рівня в пам’яті людства залишилося знання звичок і звичок тварин, яке згодом допомагало одомашнювати і приручати диких тварин. В античні часи – на третьому, міфологічному етапі – з’явилися перші людські цивілізації, засновані на осілий спосіб життя, хліборобстві та скотарстві. Поступово формувалося психологічне протиставлення людини природі, в яку він поступово вносив зміни (дамби, загати на річках, водяні і вітрові млини, все більш складні агропріеми і способи обробки землі), – зародилося прагматичне ставлення до природи, хоча традиційне патріархальне ведення господарської діяльності не завдавало відчутної шкоди природному оточенню, окрім знищення лісів під ріллі. Новий час, великі географічні відкриття, винахід парового двигуна і виникнення індустріального способу виробництва остаточно закріпили відчуження людини від природи і раціонально-прагматичне ставлення до природи як комори ресурсів, відданої в безроздільне панування людини, – так сформувався четвертий, сучасний етап екологічної свідомості. Саме раціонально-егоїстичне ставлення до природи і небачені успіхи технічного і технологічного прогресу винні у виникненні всіх глобальних екологічних проблем. Вихід із глухого кута технотронной цивілізації запропонувала теорія «глибокої» екології: тільки визнаючи рівні права на життя і самореалізацію всіх живих істот, захищаючи всі форми життя від знищення, людство зможе вижити. Починає формуватися новий – екоцентричний – етап екологічної свідомості, в основі якого лежить екологічна етика, екологічні цінності та екологічний спосіб ведення господарської діяльності.

Екологічна свідомість – одне з фундаментальних понять міждисциплінарного характеру, воно характеризує найважливіший системний компонент людської психіки і з величезного пласту соціальних відносин виокремлює відносини у зв’язці «людина-природа». Функціонування екологічної свідомості забезпечує людині можливість виробляти смисли і значення природних елементів, узагальнені знання про зв’язки, стосунки, закономірності навколишнього світу, ставити цілі, регулювати і контролювати своє повсякденне поведінка та соціальні практики.

У структуру екологічної свідомості, як показали конкретно-соціологічні дослідження, входять:

  • · Стурбованість станом навколишнього природного середовища;
  • · Екологічні переконання;
  • · Особиста причетність до подій в екологічній сфері подіям;
  • · Екологічна інформованість;
  • · Ставлення до індивідуальної діяльності в екосфері;
  • · Ставлення до діяльності влади в екосфері.
Посилання на основну публікацію