Нормування забруднення атмосферного повітря

В якості основних критеріїв небезпеки забруднення повітря і для цілей нормування забруднення зазвичай використовують гранично допустимі концентрації (ГДК) або відповідні їм стандарти якості повітря, що є санітарними нормами.

Концентрація гранично допустима (ГДК) – норматив – кількість шкідливої ??речовини в навколишньому середовищі, при постійному контакті або при впливі за певний проміжок часу практично не впливає на здоров’я людини і не викликає несприятливих наслідків у eгo потомства. Встановлюється в законодавчому порядку або рекомендується компетентними установами (комісіями та ін.) (Керівництво …, 2004).

У нормативних документах Росії використовують три види ГДК: середньодобову, максимальну разову і середньорічну. Визначення величини ГДК засноване на токсикологічних характеристиках хімічних речовин і поняттях токсичності.

Середньодобова гранично допустима концентрація ПДКсс – це така концентрація шкідливої ??речовини в повітрі, яка не робить впливу на здоров’я людини і його потомство при необмежено тривалому впливі.

Ступінь забруднення повітря речовинами різних класів небезпеки визначається «приведенням» їх концентрацій, нормованих по ГДК, до концентрацій речовин 3-го класу небезпеки згідно формули (3.7) (Критерії …, 1992):

К3кл = Кjn, (3.7)

де n – коефіцієнт ізоеффектівних, j – клас небезпеки (n = 2.3 для j = 1; n = 1.3 для j = 2; n = 0.87 для j = 4).

При величинах, нормованих по ГДК, концентрацій вище 2,5 для 1-го класу, вище 5 для 2-го класу, вище 8 для 3-го класу і вище 11 для 4-го класу «приведення» до 3-го класу здійснюється шляхом множення значень, нормованих по ГДК концентрацій, відповідно на 3,2; 1,6; 1 і 0,7.

Якщо атмосферне повітря забруднене речовинами, що відносяться до різних класів небезпеки, проводиться розрахунок комплексного показника Р.

Максимальна разова ПДКмр – це така концентрація шкідливої ??речовини в повітрі, яка не викликає помітного роздратування при впливі на людину протягом 20 – 30 хв.

Середньорічні концентрації забруднюючих речовин в атмосферному повітрі розраховують згідно ГОСТ 17.2.3.01-86 «Охорона природи. Атмосфера. Правила контролю якості повітря населених місць »або використовують дані« Щорічників про стан забруднення повітря міст і промислових центрів »за кілька років, але не менше двох.

Ступінь забруднення повітря розраховується з урахуванням кратності перевищення середньорічного ГДК речовин, їх класу небезпеки, допустимої повторюваності концентрацій заданого рівня, кількості речовин, одночасно присутніх в повітрі, і коефіцієнта їх комбінованої дії.

Для комплексної оцінки рівня хімічного забруднення атмосфери використовують комплексний індекс середньорічного забруднення атмосфери (КІЗА), який дозволяє враховувати внесок у забруднення декількох речовин і представити забруднення одним числом (Муравйов А.Г., 2000). При цьому враховується клас небезпеки речовини, при чому його фактична середньорічна концентрація приводиться до ступеня забруднення повітря діоксидом сірки, перелічені частках ГДК діоксиду сірки.

Приведення забруднення повітря токсикантами до концентрацій діоксиду сірки обумовлено декількома причинами. По-перше, діоксид сірки є одним з найбільш поширених повсюдно хімічних забруднювачів, що призводять до суттєвого збільшення захворюваності людей, зокрема захворювань верхніх дихальних шляхів. По-друге, діоксид сірки володіє вираженою токсичністю по відношенню до рослинності. Він завдає значної шкоди рослинним об’єктам і підриває ресурс біосфери. По-третє, він володіє сильною корозійної здатністю, руйнує метали, пам’ятники культури з мармуру.

Посилання на основну публікацію