Міжнародне співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища

Гармонізація міжнародних екологічних відносин – один з основних шляхів виходу світової спільноти з екологічної кризи. Загальновизнано, що реалізувати стратегію виходу з нього можна лише на основі єдності природоохоронних дій всіх держав.

Сьогодні жодна країна не в змозі вирішити свої екологічні проблеми самотужки або співпрацюючи лише з невеликою групою країн. Необхідні чіткі узгоджені зусилля всіх держав, координація їх дій на суворої міжнародно-правовій основі.

Природа не знає державних кордонів, вона всезагальна і єдина. Тому порушення в екосистемі однієї країни неминуче викликають у відповідь реакцію в суміжних. Наприклад, якщо промислові підприємства ФРН або Англії викидають в атмосферу димові гази з неприпустимо високим відсотком шкідливих домішок, то це негативно позначається не тільки на екологічному стані цих країн, але завдає значної шкоди флорі і фауні сусідніх Скандинавських країн.

Міжнародні об’єкти охорони навколишнього природного середовища
Об’єкти охорони навколишнього середовища поділяються на національні (внутрішньодержавні) та міжнародні (загальносвітові).

До національних (внутрішньодержавних) об’єктів відносять землю, води, надра, диких тварин і інші елементи природного середовища, які знаходяться на території держави. Національними об’єктами держави розпоряджаються вільно, охороняють і керують ними на підставі власних законів в інтересах своїх народів.

Міжнародні об’єкти охорони навколишнього природного середовища – це об’єкти, які знаходяться або в межах міжнародних просторів: Космос, атмосферне повітря, Світовий океан і Антарктида, або переміщуються територією різних країн (мігруючі види тварин). Ці об’єкти не входять в юрисдикцію держав і не є чиїмось національним надбанням. Їх освоюють і охороняють на підставі різних договорів, конвенцій, протоколів, що відбивають спільні зусилля міжнародної спільноти.

Існує ще одна категорія міжнародних об’єктів природного середовища, яка охороняється і управляється державами, але взята на міжнародний облік. Це, по-перше, природні об’єкти, що представляють унікальну цінність і взяті під міжнародний контроль (заповідники, національні парки, резервати, пам’ятки природи); по-друге, зникаючі і рідкісні тварини і рослини, занесені в міжнародну Червону книгу і, по-третє, що розділяються природні ресурси, які постійно або значну частину року знаходяться в користуванні двох або більше держав (річка Дунай, Балтійське море і ін.).

Одним з найважливіших об’єктів міжнародної охорони є Космос. Жодна країна в світі не має будь-яких прав на космічний простір. Космос – надбання всього людства. Цей та інші принципи відображені в міжнародних договорах з використання космічного простору. У них міжнародним співтовариством визнано: неприпустимість національного присвоєння частин космічного простору, включаючи Місяць і інші небесні тіла; неприпустимість шкідливого впливу на Космос і забруднення космічного простору. Обговорено також умови рятування космонавтів.

Для обмеження військового використання космосу велике значення мали Договір про обмеження систем протиракетної оборони і радянсько-американські Угоди про обмеження стратегічних наступальних озброєнь (СНО).

Світовий океан являє собою об’єкт міжнародної охорони. Він містить величезну кількість корисних копалин, біологічних ресурсів, енергії. Велико і транспортне значення океану. Освоєння Світового океану має проводитися в інтересах всього людства.

Спроби оформлення національних домагань на морські ресурси і простору робилися давно і до 50-70-их рр. нашого століття викликали необхідність юридичного регулювання освоєння Світового океану. Ці питання розглядалися на трьох міжнародних конференціях і завершилися підписанням більш ніж 120 країнами Конвенції ООН з морського права (1973 г.). Конвенцією ООН визнається суверенне право прибережних держав на біоресурси в 200-мильних прибережних зонах. Підтверджено непорушність принципу вільного мореплавства (за винятком територіальних вод, зовнішня межа яких встановлена ​​на 12-мильному відстані від берега).

Антарктиду справедливо називають материком світу і міжнародного співробітництва. У 1959 р СРСР, США, Англія, Франція, Аргентина та ряд інших країн уклали Договір про Антарктиду, в якому проголошувалася свобода наукових досліджень, використання цього материка тільки в мирних цілях, визначався міжнародно-правовий режим Антарктиди. Нові, жорсткіші заходи з охорони тваринного і рослинного світу, видалення відходів і запобігання забрудненню відображені в Протоколі, підписаному в жовтні 1991 р в Мадриді за підсумками міжнародного співробітництва в Антарктиді.

Ще один найважливішою міжнародний об’єкт охорони навколишнього середовища – атмосферне повітря. Зусилля міжнародного співтовариства націлені головним чином на попередження та усунення транскордонного перенесення забруднювачів атмосфери і охорону озонового шару від руйнування. Міжнародні відносини в цих питаннях регулюються Конвенцією 1979 року про транскордонне забруднення повітря на великі відстані, Монреальські (1987) і Віденської (1985) угодами щодо озонового шару, Конвенцією про транскордонний вплив промислових аварій (1992) та іншими погодженими документами.

Особливе місце серед міжнародних конвенцій та угод з охорони повітряного басейну мав Московський договір 1963 року про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, космічному просторі й під водою, укладений між СРСР, США і Англією, інші угоди 70-90-х рр. про обмеження, скорочення і заборону випробувань ядерної, бактеріологічної, хімічної зброї в різних середовищах і регіонах. У 1996 р в ООН урочисто підписано Договір про всеосяжну заборону ядерних випробувань.

Посилання на основну публікацію