Екологічні принципи раціонального використання природних ресурсів і охорона природи

Екологічні принципи раціонального використання природних ресурсів і охорона природи
В історії формування природоохоронної концепції можна виділити кілька послідовних етапів: видова і заповідна охорона природи – поресурсная охорона – охорона природи – раціональне використання природних ресурсів – охорона середовища проживання людини – охорона навколишнього природного середовища. Відповідно розширювалося і поглиблювалося саме поняття природоохоронної діяльності.

Охорона природи – сукупність державних і громадських заходів, спрямованих на збереження атмосфери, рослинності і тваринного світу, грунтів, вод і земних надр.

Інтенсивна експлуатація природних багатств призвела до необхідності нового виду природоохоронної діяльності – раціонального використання природних ресурсів, при якому вимоги охорони включаються в сам процес господарської діяльності з використання природних ресурсів.

На рубежі 50-х рр. ХХ ст. виникає ще одна форма охорони – охорона середовища проживання людини. Це поняття, близьке за змістом охорони природи, в центр уваги ставить людину, збереження і формування таких природних умов, які є найбільш сприятливими для його життя, здоров’я і добробуту.

Охорона навколишнього природного середовища – нова форма у взаємодії людини і природи, народжена в сучасних умовах, вона являє собою систему державних і громадських заходів (технологічних, економічних, адміністративно-правових, освітніх, міжнародних), спрямованих на гармонійну взаємодію суспільства і природи, збереження і відтворення діючих екологічних співтовариств і природних ресурсів в ім’я живучих і майбутніх поколінь.

В останні роки все частіше використовується термін «захист навколишнього природного середовища». Дуже близький за змістом і обсягом до цього поняття прийнятий поруч авторів термін охорона біосфери. Охорона біосфери – це система заходів, що проводяться на національному та міжнародному рівнях і спрямованих на усунення небажаного антропогенного або стихійного впливу на функціонально взаємопов’язані блоки біосфери (атмосферу, гідросферу, грунт, літосферу, сферу органічного життя), на підтримку виробилася еволюційно її організованості і забезпечення нормального функціонування.

Охорона навколишнього природного середовища тісно пов’язана з природокористуванням – одним з розділів прикладної екології.

Природокористування – суспільно-виробнича діяльність, спрямована на задоволення матеріальних і культурних потреб суспільства шляхом використання різних видів природних ресурсів і природних умов.

За Н. Ф. Реймерс (1992), природокористування включає в себе:

  • охорону, відновлення і відтворення природних ресурсів, їх вилучення та переробку;
  • використання та охорону природних умов середовища життя людини;
  • збереження, відновлення та раціональне зміна екологічної рівноваги природних систем;
  • регуляцію відтворення людини і чисельності людей.

Природокористування може бути нераціональним і раціональним. Нераціональне природокористування не забезпечує збереження природно-ресурсного потенціалу, веде до зубожіння і погіршення якості природного середовища, супроводжується забрудненням і виснаженням природних систем, порушенням екологічної рівноваги і руйнуванням екосистем. Раціональне природокористування означає комплексне науково-обгрунтоване використання природних багатств, при якому досягається максимально можливе збереження природноресурсного потенціалу, при мінімальному порушенні здатності екосистем до саморегуляції і самовідновлення.

За Ю.Одума (1975), раціональне природокористування переслідує двояку мету:

забезпечити такий стан навколишнього середовища, при якому вона змогла б задовольнити поряд з матеріальними потребами запити естетики та відпочинку;
забезпечити можливість безперервного отримання врожаю корисних рослин, виробництва тварин і різних матеріалів шляхом встановлення збалансованого циклу використання і відновлення.
На нинішньому, сучасному етапі розвитку проблеми охорони навколишнього природного середовища народжується нове поняття – екологічна безпека, під яким розуміється стан захищеності природного середовища і життєво важливих екологічних інтересів людини, перш за все його прав на сприятливе навколишнє природне середовище.

Науковою основою всіх заходів щодо забезпечення екологічної безпеки населення і раціонального природокористування служить теоретична екологія, найважливіші принципи якої орієнтовані на підтримання гомеостазу екосистем і на збереження екзистенційні потенціалу.

Екосистеми мають наступні граничні межі такої екзистенції (існування, функціонування), які необхідно враховувати при антропогенному впливі.

межа антропотолерантності – стійкості до негативного антропогенного впливу, наприклад, впливу пестицидів, шкідливому для ссавців і орнітофауни і т.п .;
межа стохетолерантності – стійкості проти стихійних лих, наприклад, дії на лісові екосистеми ураганних вітрів, снігових лавин, зсувів і ін .;
межа гомеостазу – здатності до саморегуляції;
межа потенційної регенеративної, тобто здатності до самовідновлення.
Екологічно обгрунтоване раціональне природокористування повинно полягати в максимально можливому підвищенні цих меж і досягненні високої продуктивності всіх ланок трофічних ланцюгів природних екосистем. Іншими словами, екологічно збалансоване природокористування можливо лише при використанні «екосистемного підходу, що враховує всі види взаємозв’язків і взаємовпливів між середовищами, екоценозамі і людиною».

Нераціональне природокористування в кінцевому рахунку веде до екологічної кризи, а екологічно збалансоване природокористування створює передумови для виходу з нього.

Вихід з глобальної екологічної кризи – найважливіша наукова і практична проблема сучасності. Над її вирішенням працюють тисячі вчених, політиків, фахівців-практиків у всіх країнах світу. Завдання полягає в розробці комплексу надійних антикризових заходів, що дозволяють активно протидіяти подальшої деградації природного середовища і вийти на сталий розвиток суспільства.

Спроби вирішення цієї проблеми тільки одними якими-небудь засобами, наприклад технологічними (очисні споруди, безвідходні технології і т. д.), Принципово невірні і не приведуть до необхідних результатів. Подолання екологічної кризи можливо лише за умови гармонійного розвитку природи і людини, зняття антагонізму між ними. Цього можна досягти лише на основі реалізації «триєдності природної природи, суспільства і природи олюднений», на шляхах сталого розвитку суспільства (конференція ООН, Ріо-де-Жанейро, 1992 р), комплексного підходу до вирішення природоохоронних проблем.

Найбільш загальним принципом, або правилом охорони навколишнього середовища, необхідно вважати наступний: глобальний вихідний природно-ресурсний потенціал в ході історичного розвитку безперервно виснажується, що вимагає від людства науково-технічного вдосконалення, спрямованого на більш широке і повне використання цього потенціалу.

Екологічна криза не є неминучим і закономірним породженням науково-технічного прогресу, він обумовлений як у нас в країні, так і в інших країнах світу комплексом причин об’єктивного і суб’єктивного характеру, серед яких не останнє місце займає споживче, а нерідко і хижацьке ставлення до природи, зневага фундаментальними екологічними законами. Аналіз як екологічної, так і соціально-економічної обстановки в Україні дозволяє виділити п’ять основних напрямків, за якими Україна повинна виходити з екологічної кризи. При цьому необхідний комплексний підхід у вирішенні цієї проблеми, тобто одночасно повинні використовуватися всі п’ять напрямків.

  • В якості першого напрямку повинно бути названо вдосконалення технології – створення екологічно чистої технології, впровадження безвідходних, маловідходних виробництв, оновлення основних фондів та ін. На жаль, існуюче на сьогодні фінансування цих заходів вкрай недостатньо.
  • Другий напрямок – розвиток і вдосконалення економічного механізму охорони навколишнього середовища.
  • Третій напрям – застосування заходів адміністративного перетину і заходів юридичної відповідальності за екологічні правопорушення (адміністративно-правовий напрямок).
  • Четвертий напрямок – гармонізація екологічного мислення (еколого-просвітницький напрям).
  • П’ятий напрям – гармонізація екологічних міжнародних відносин (міжнародно-праве напрям).
Посилання на основну публікацію