Діяльність Римського клубу з вирішення глобальних екологічних проблем

Найбільш значущих результатів інвайроментальна соціологія досягла в дослідженнях членів Римського клубу – неурядової міжнародної громадської організації. У квітні 1968 року група громадських діячів з 10 європейських країн – вчені, бізнесмени, політики – зібралися з ініціативи економіста, віце-президента італійського концерну «Фіат» Ауреліо Печчеї в Академії деї Лінчеї в Римі, щоб взяти участь у дискусії про сьогодення і майбутнє людства . В результаті цієї зустрічі утворилася неформальна неурядова організація, яка поставила за мету дослідити глобальні за охопленням і з великим горизонтом часу проблеми, що постали перед людством у другій половині ХХ століття. Застосування методів математичного моделювання сприяло створенню моделі розвитку людства до 2100 року, в якій були враховані різні, але пов’язані між собою компоненти й змінні – економічні, політичні, соціальні, екологічні. Результати дослідження, проведені за завданням Римського клубу під керівництвом професора Массачусетського технологічного університету Денніса Медоуза, були опубліковані в книзі «Межі зростання» (1972р.). У групі працювали біофізик Донелла Медоуз, фізик Йорген Рандерс, інженер Вільям Беренс, які на основі комп’ютерної моделі, розробленої професором Слоуновской школи менеджменту Джеєм Форрестером, прийшли до висновку, що при збереженні існуючих тенденцій зростання народонаселення, масштабів промислового і сільськогосподарського виробництва, забруднення навколишнього середовища і виснаження природних ресурсів людство досягне меж зростання і зіткнеться з неконтрольованим зниженням чисельності населення і обсягу виробництва. Деякі газетні заголовки після публікації книги свідчили: «Комп’ютер заглянув у майбутнє і здригнувся», «Дослідження прогнозують в 2100 році почало лих», «Вчені попереджають про глобальну катастрофу».

На замовлення Римського клубу було проведено 20 досліджень, що виконувались незалежними робочими групами висококваліфікованих і авторитетних учених. Римський клуб задавав тему дослідження, постачав грошима і публікував результати після обговорення на щорічних конференціях. У 1974 році був підготовлений і опублікований другий доповідь Римському клубу «Людство на роздоріжжі». Авторами доповіді були керівник Центру з системного аналізу в Клівленді (США) М.Месарович і професор Інституту технології в Ганновері (ФРН) Е. Пестель. Римський клуб окреслив основні питання, на які автори повинні були дати відповіді: чи є природні ресурси, особливо енергоносії, восполнима; чи приводить неконтрольоване втручання людини до деградації природного середовища та зменшенню «кордонів життя»; чи буде загрожувати людству в найближчому майбутньому перенаселення. Головний висновок доповіді – світ чекає серія локальних катастроф, що залежать від відмінностей у темпах зростання населення, рівня розвитку економіки, виснаження природних ресурсів; для запобігання локальних катастроф необхідні глобальні стратегії, взаємодопомога регіонів. Вузький націоналізм при прийнятті рішень заподіює шкоду, оскільки глобальні питання повинні вирішуватися на міжнародному рівні. Кожна людина повинна усвідомити, що він член світового співтовариства і що співпраця між людьми розширюється від національного до глобального рівня. Людство повинно виробити нову етику по відношенню до природи, оскільки воно – частина цієї природи.

Дослідницькі проекти, виконані за завданням Римського клубу, грунтувалися на наступних ідеях:

1. використання системного підходу до комплексних світових проблем, облік постійного зростання взаємозв’язків між націями, державами, регіонами в єдиній планетарній системі;

2. акцентування уваги на довгострокових перспективах розвитку людства;

3. розуміння складної взаємодії між науково-технічними, соціально-економічними, політичними, екологічними та культурними проблемами, для позначення яких було введено поняття «глобальна проблематика».

Виходячи з цих ідей, вчені намагалися розкрити причини виникнення кризових явищ в різних сферах і регіонах Землі. Так, наприклад, були проведені дослідження і опубліковані доповіді: «Перегляд міжнародного порядку» (1976); «Після століття марнотратства» (1978); «Цілі для людства» (1978); «Енергія: зворотний рахунок» (1978); «Немає меж навчанню» (1980); «Третій світ – три чверті світу» (1980); «Діалог про багатство і добробут» (1980); «Мікроелектроніка і суспільство» (1982); «Майбутнє океанів» (1986); «Босоногая революція» (1985); «Африка, яка перемогла голод» (1989); «Латинська Америка перед обличчям тривог і надій» (1993); «Зважати з природою» (1995). Однак, незважаючи на широкий спектр проблем і питань, що вирішуються в рамках інвайроментальной соціології, в ній перевага віддавалася охороні навколишнього середовища, боротьбі із забрудненням, скороченню енерго- і ресурсоспоживання, без зміни глибинних світоглядних основ людського буття. Людство вирішувало свої економічні, соціальні, територіальні, ресурсні проблеми з позиції сили, але по відношенню до природи цей шлях веде до загибелі самого людства.

Посилання на основну публікацію